Презентация, доклад для начальных классов на тему Формування етичної культури дітей у сім‘ї

С. І.

 звичайні, повсякденні  ситуації.  Із зміною умов життя зазнали змін норми моралі  та правила поведінки, багато з них відійшли, замість них народилися нові, що більше відповідають часові.

як ввічливість", - ці  слова Сервантеса не тільки не застарілі , а й набули нового, більш глибокого змісту в нашому суспільстві.
 Ввічливість - це сума вчинків, що визначають внутрішню культуру людини. Виховання культури поведінки - нелегка справа. Початок усіх початків у ній - виховання бережливого ставлення до людей, що нас повсякденно оточують. Адже перший крок у формуванні нової людини, прищеплення елементарних законів співжиття залежить від батьків. Кожний дорослий приходить у життя з дитинства. Від того, чого навчили нас у дитинстві, залежить те, що ми зможемо залишити у спадок своїм дітям, як виховаємо  їх.

податлива й пластична. Вона схильна до емоційного відліку, до наслідування. Саме в дитячі  роки в розумі і серці  дитини закладаються моральні  почуття. Завдання дорослих у цей час – виховувати в дитині співчутливість, делікатність щодо  інших людей, турботливість, тактовність , співчуття до ровесників і  дорослих.

 Самою природою закладений у дітей потяг до знань. Завдання дорослих - не проґавити цього Божого дару. З перших років життя дитині  треба прищеплювати навички ввічливої  поведінки, вчити доброти, вміння осмислювати, розрізняти "що погано, що добре".

своїм характером школа схожа на трудовий колектив, це другий дім. Тому у школярів мають бути вироблені   єдині  вимоги щодо дотримання правил поведінки.
Молодший шкільний вік є періодом входження в соціальну зрілість. На цьому етапі  активно формується світогляд, розвиваються емоційно - вольова, пізнавальна сфера дитини, набувається досвід спілкування, закладаються основи відповідальної  поведінки молодших школярів. У сучасних умовах важливою соціально - психологічною проблемою, актуальність якої  визначається як потребами суспільства, так і необхідністю , є морально - етичний розвиток дитини.

ставлення до навколишнього світу через його сприйняття, відводиться сім'ї  як первинному осередку суспільних відносин, зокрема міжособистісних взаємин. У сім'ї  створюються умови для соціалізації дитини, оволодіння духовною культурою, моральними цінностями нації. Рівень культури батьківсько-дитячих взаємин у сім‘ї визначає якість психічного, емоційного та морального розвитку дитини, підготовки до різнорівневих контактів поза сімейним мікросередовищем.

завдань з самостійного складання казок, інсценізації батьківсько-дитячих діалогів, вирішення виховних ситуацій. Проблема етичної культури сім'ї є актуальною і важливою для розвитку педагогічної  науки.

  Сучасна українська сім'я, пристосовуючись до економічних, соціальних, культурних змін у країні, повною мірою не реалізує своїх головних функцій, насамперед виховну. Тому для втілення  у позакласній виховній роботі використовується комплекс різноманітних методів, форм, прийомів виховної роботи, адаптованих до вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку, спрямованих на виховання у них культури взаємин з батьками.

істина, що не піддається жодному сумніву. Останнім часом батьки дітей, як  приходять до школи, самі  соціально не надто зрілі. Тому і існує діалог між школою і  сім'єю, співпраця з батьками, інформування батьків з питань забезпечення потреб дітей та формування у них  інтересів, передусім духовних. Лише разом з учителями батьки можуть прищепити своїм дітям  імунітет проти будь - якого бруду, аби бути спокійними за їхню долю. Меті налагодження стосунків, спільної виховної роботи могли б слугувати різного роду акції: творчі  вечори, походи, заходи із спільної праці.  

повинні бути зацікавлені  в тому, щоб їхня дитина була зайнята улюбленими справами.   Кожні  батьки виховують свою дитину, як уміють: у вседозволеності  чи аскетизмі, за книжками чи на власний розсуд, за новітніми технологіями чи так, як самого виховували батьки.

Не робити шкільні  вправи замість дитини. 3.    Не вимагати повної  самостійності  та відповідальності. 4.    Поважати працю дитини. 5.    Контролювати виконання домашніх завдань. 6.   Давати можливість дитини відпочивати після школи. 7.   Не примушувати виконувати д/з. 8.   Допомогти дитині  раціонально розділити час виконання д/з. 9.   Дбати про фізичну безпеку дитини. 10. Виявляти любов до дитини. 11. Виявляти довіру та повагу до дитини. 12. Приділяти дитині  час. 13. Підтримувати дитину. 14. Залишати час для себе  і дбати про власне здоров'я.

горе, роздуми  і сумніви.  І якщо учень не ділиться з батьками, варто задуматися над тим, чи справна  їхня "машина сімейного виховання".   Сімейне спілкування. Від цих слів віє   теплотою і  справедливістю, турботою про дітей, доброзичливістю і  чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування - запорука доброго настрою, душевного спокою. З  іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах.    В.О. Сухомлинський пише: "Без батьківської мудрості немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає  духовним надбанням дітей, сімейні стосунки, побудовані  на відповідальності, мудрій любові і вимогливій мудрості  батька та матері , самі  стають величезною виховною силою. ”

і  бачать діти (і добре,  і зле) знаходить відгомін в  їхніх серцях.   Дитина щаслива тільки тоді , коли вона вірить. Неслухняність, зухвальство, грубість - усе це виникає  в дитячій поведінці  саме в ті  моменти, коли ламається віра в найдорожчих людей - батьків. Любімо дитину! Виховуємо в ній найкращі почуття!

недоліки бачите у вихованні сина чи доньки
і як намагаєтесь їх виправити?
3.  Чим займаєтесь з дітьми у вільний час?
4.  Хто зіграв провідну роль у вихованні дитини?
ІІ. Обговорення педагогічних ситуацій
1.    До автобуса заходять хлопчик, дорослий чоловік і бабуся. Хлопчик поспішає сісти на вільне місце, відкриває книгу і читає. У вухах у нього навушники. Дорослий чоловік звертається до хлопчика:
-  Юначе, поступіться місцем літній людині.
Хлопчик не чує. Бабуся махнула рукою:
-  Нехай сидить. Він втомився.
а) Яких помилок припустилися батьки у вихованні?
б) Що ви їм порадите, щоб виправити ці риси характеру?
2.  Ідуть вулицею бабуся з внучкою. Раптом дощ. Бабуся знімає з себе кофту, хустину, вкриває Оленку. А вона все сприймає як належне. Забігли в під’їзд. Онука сухенька, а в бабусі поприлипало до ніг мокре плаття.
-  Ой, бабусю, яка ти смішна, – вигукнула дівчинка.
От і вся реакція на бабусину турботу.
а) Чи не впізнали ви свою дитину в цій ситуації?
б) Чи беруть бабусі участь у вихованні ваших дітей?
г)  Чи є випадки надмірної опіки?
д) Як ви ставитесь до порад старших?

те, що вона Ваша дитина.
  Цікавтесь життям своєї  дитини.
  Будьте для дитини першим другом і порадником.
 Залучайте дитину до вирішальних сімейних справ, радьтеся з нею.

Пам'ятка батькам
«Ваша власна поведінка – найвирішальніша річ. Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи караєте її. Ви виховуєте її кожну мить Вашого життя, навіть тоді, коли  Вас немає вдома».
А.С. Макаренко

вас влаштовують?
Як дитина виявляє до вас свої почуття?
Чи виникає у вас потреба у консультаціях?
Які форми допомоги сім’ї ви хотіли б отримати?

Кривий Ріг, школа №103