Презентация, доклад Поезіі шахтарського краю

ОСЬ ТАК ПОЧИНАВСЯ СТАХАНОВСЬКИЙ РУХ

ОСЬ ТАК РОЗПОЧАВСЯ
СТАХАНОВСЬКИЙ РУХ

нелегко гірнику добути. Та він здола всі труднощі в борні. Болить плече, І втома зводить пальці (Зате ж в забої добре йдуть діла!). Шахтар крізь товщу непокірних сланців Торує шлях до світла І тепла. М.ТІТОВ  

пилу вугільнім
На вітрах парових свистків Стали
смуглими краплі білі Розтривожених
пелюстків. Безугавно і дні, і ночі
В бункерах антрацих гуркоче
І гірник після зміни жаркої, Після
чорних підземних хуг Нахиляється
хлопець любо.
Усміхається білозубо.
На коліна, як в лаві стане,
Темні руки - немов ковші.
І фіалка тоді загляне
В світлу штольню його душі. ...
Кажуть, інше б життя фіалці, Щоб
дівочі торкались пальці, Щоб росою
на клумбі парку Пригощала її зоря...
Та щоранку стріча фіалка  
Заворожено шахтаря.
А.Романенко

Фіалка

втому,
Хоч п'ятдесятий вже йому пішов.
А з вигляду
Проста собі людина,
Хіба що, може, трохи постарів. —
Потапич в лаві,
Наче врубмашина!—
Жартують між собою шахтарі.
Всміхнеться він,
А то махне рукою:
Мовляв, до жартів я давно вже звик.
А завтра знов у вугільнім забої
Дві змінних норми
Дасть старий гірник.
М.Титов
 

Старий гірник

мара, Рукою піт з лиця втира
І кайлом вугіль б'є і б'є
В норі шахтар...
 
М.Чернявський
 

туману. Розтала
мла, мов ковила.
Яке було - забулось горе.
Зоря у небо відійшла.
В землі лишився корінь.
 
М.Малахута

праця,
Остання пішла
Вагонетка з вугіллям твоїм
До підйому.
Ти провів її поглядом,
Радо зітхнув,
Втер чоло,
Що глибокими зморшками зрізане.
В цю хвилину, шахтарю,
Ти серцем відчув
Щастя,
В праці сьогоднішній пізнане.
 
М. Титов

пласт грудьми розсунуть пругко,
щоб до ніг вугілля впало нам.
 
Треба в тій, підземній глибині
бачить глибину свойого неба,
чути туркотіння весняні,
відчувать пушинки снігу треба. 
Треба вірить в свій суворий труд.
Треба думать: Прометея ждуть!
1, нагнувшись під землею до землі,
встати й вижать людям сонця брилу...
Треба буть поетом, чорт візьми,
І носить спецівку, наче крила! 
Раннім ранком вийти на - гора, посміхнуться,
Скинуть долу сонність,
І постоять мить біля копра
поруч зі сходячим в небо сонцем.
А.Романенко
 
 
 

знаменитим буде,
Може, навіть дійде до ЦК.
Ну, а дехто жартував:
— Міклуха
Це росте, а може, Пирогов.
Мовчки батько ті розмови слухав,
Бо вони не тішили його.
З іншого радів він,
І ніколи
Не корив за те свого синка,
Що хлопчина, повернувшись з
школи, Приміряє каску гірника.
М. Титов
 

тут.
За вибалком у росах коні
Себе крізь місяць пізнають.
 
Чебрець п'янкий, мов скіфська тризна.
Теплом домашнім степ запах.
І до найвищих зір Вітчизна,
Як руку, випростала шлях.
 
М.Малахута

вийшов я з забою
З гарячим в серці почуттям. Сьогодні вперше
Після школи
Свої знання у пращо вклав.
І я щасливий,
Як ніколи,
Що з шахтарями поруч став.
Що йду із ними я у ногу,
В труді новий стрічаю день, Що твердо став на ту дорогу,
Яка у світ ясний Веде.
 
М.Титов
 

Донбасові болять.

І.Низовий

весняна злива,
І молодий у небі грім.
І хоч стомився в лаві душній,
Та з тіла втома враз зника,
Бо ж зустріча веселим душем
Сама природа гірника.
 
М.Титов