Презентация, доклад на тему Григір Тютюнник Три зозулі з поклоном (конспект+ презентація+ міні-підручник)

зозулі з поклоном»: інтерпретація «вічної» теми
«любовного трикутника».


Епіграф: Любов - це, люди, діло не осудне По всі віки. Вовік віків. Амінь. Л.Костенко «Маруся Чурай»

чистих рушників.
І душа здригнеться рушниково,
І дитинність вирветься з оков,
Як джерельце Григорове слово –
З первозданним іменем: Любов.

С.Чернілевський

поклоном»;
- будемо вдосконалювати навички роботи з художнім текстом;
- повторимо відомості з теорії літератури;
- спробуємо співставити погляди на «любов Всевишню» двох різних авторів: чоловіка – прозаїка Григора Тютюнника і жінки – поетеси Ліни Костенко (на основі роману у віршах «Маруся Чурай»);
- характеризуючи героїв і ситуації з твору «Три зозулі з поклоном», спробуйте влучно і доцільно використовувати виписані вами цитати з роману Ліни Костенко (міні – підручник: літературні вузлики)

куєш,
Чи ти, зозуленько,
Моє горе чуєш?

Якби не чувала,
То б я не кувала,
Тобі молоденькій
Правди б не казала...

Зозуле, зозуле,
Що я наробила:
Козак має жінку,
А я полюбила.
 
Козак має жінку,
Ще й діточок двоє.
Крається серденько
На четверо моє...
 
...Ой то не зозуля,
То рідная мати —
Вона прилетіла
Дочку рятувати.

Летіла зозуля через мою хату
Слова і музика народні

як ворога народу було заарештовано 1937 року. Заарештовано і героя новели Михайла. І Марфа, яка кохала чужого чоловіка, і Софія, яка чекала на повернення чоловіка із заслання, і Михайло, який бажав повернутися до родини, сподівалися на щастя і кохання марно. До всіх них линули зозулі з поклонами.

Епітет “всевишній” у нашій мові використовується лише у сполученні зі словом “Бог”, а тому в даній присвяті підкреслено велич найбільшого людського почуття.

Даний твір має чудову присвяту:

Марфа

Студент, поштар дядько Левко, чоловік Марфи - Карпо

і веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина...

Марфою”

— знала, що лист від тата приходить раз на місяць. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги. І ждала.







Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи:

мене так дивиться?

Мама довго мовчить, потім
зітхає і каже: — Вона любила твого тата. А ти на
нього схожий...

II група
Любов у житті Михайла

спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам'яніли.

III група
Любов у житті Софії

традиційному ключі.
Софія — спокійна, врівноважена, здатна до прощення.
Батько — мудрий і сильний, гідний кохання двох жінок, справжній козак.
Марфа — кохана — чутлива й ніжна, одчайдушна, нещаслива й безтямно закохана.
Ці характери дуже красиві у своїй життєвій правдивості й чистоті. І несуть вони у світ Любов — Любов-кохання, Любов-прощення, Любов материнську, Любов синівську. Ту Любов, без якої світ давно б зник і розчинився в німому просторі.

Останній лист від тата

поклоном”?

Любовний трикутник

Марфа Ярова

Соня
(дружина)

Михайло має дружину Софію і малого сина,
він щасливий у шлюбі.
Згодом його відправляють до Сибіру.
Він хоче хоча б у сні побачити дружину і малого сина,
тому і просить Софію сходити до Марфи.
Хай не ходить біля нього її нещасна душа:
"Може, вона покличе свою душу назад
і тоді до мене прийде забуття
хоч на хвильку“.

Михайло

Софія не ревнує свого чоловіка до Марфи,
розуміючи, що причин
на те не має, вона, навіть більше того,
по-справжньому співчуває жінці,
якій не судилося в житті
особистого щастя.

Марфа вийшла заміж за недалекого,
негарного парубка Карпа —
з відчаю, жалощів чи з покірності долі.
Полюбила ж одруженого чоловіка Михайла,
що був як «сокіл», чорноокий, ставний
“Марфа серцем чула, коли від
нього приходит лист.
Вона просить у листоноші
Левка лише пригорнути
чужого листа, щоб
відчути, наблизитись
до Михайла

Ось він: любов—почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.

Щоб позбавити мук палко закохану людину, якiй не могли вiдповiсти взаємнiстю, передавали своєрiдне привiтання: "Три зозулi з поклоном". Таке привiтання означало: забудь, покинь, залиш мене, вiдпусти. Вiдомо, зозуля гнiзда не мостить, тож людина повинна була зрозумiти, що ïï кохання приречене, не матиме у вiдповiдь тако­го ж почуття.

шумить велика «татова» сосна».

важливих символів.

По-перше, це потроєний у своїй силі образ-символ «зозулі» — символ жіночої самотності, відданості далекому коханому, який не буде з нею, і тому вона не матиме дітей, не стане матір'ю.
По-друге, сосна — символ рідного житла, але й знову ж таки символ самотності.
У цих деталях виражається вся глибина Тютюнникового таланту новеліста.

моралі. Тому має право на існування, не може осуджуватися. Кохання у творі оточене неземним ореолом, далеким від звичного, побутового розуміння. І це підкреслюється епіграфом: «Любові Всевишній присвячується». Незвичайна і композиція твору — відбувається зміщення часових площин, а лист є «новелою в новелі». Усі ці чинники роблять твір художньо довершеним, перлиною української новелістики.

І читач разом із автором доходить висновку:

Михайло безслідно зник на каторзі,
Соня сама виростила сина,
Марфа продовжує чогось чекати, вдивляючись в обличчя сина свого коханого.       

і який пропонує читачеві:
любов —почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою.
Тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.

адже душа і є відображенням Всесвіту. Митець прагнув такої любові, від нас, українців.

з поклоном».
2. Написати творчу роботу на одну із тем:
« Авторський ідеал людини в малій прозі Тютюнника.»
«Уроки, дані нам письменником».
«Милосердя і добро – основа всього?»