Презентация, доклад к классному часу на тему: Рушники Украины

радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті.

узорами рушники.
Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висіло декілька видів рушників.

"Утирач"

«Стирок"

«Покутник"

«Божник"

«Весільний"

«Плечовий"

нитку водить.
Покрутнеться так і сяк –
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там і тут
- Василечки зацвітуть. А пройдеться як поволі
– Заряснять листочки в полі, Біле поле полотняне Рушником барвистим стане.

ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчинки - калину, щоб була гарна, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушечку дитини. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя і клали у домовину, коли людина помирала.

та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

Радуйся земле, радій, родино, Радуйся з нами, нова дитино, В тебе доволі і ласки, і дива, Хай не цурається доля щаслива.

Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли бабуся-повитуха вповивала дитину, промовляла:

Вповиваю тя, синочку, В рушничок біленький, Щоб виростав ти великий, Був все здоровенький. Щоби лихо тя минало, Щастя огортало, Щоби мале твоє серце Та й смутку не знало. А червоним повиванком Зав'яжу міцненько, Щоб від тебе радість мали І отець, і ненька.

хлопчика - барвінок. Діти становились підлітками, і мати вже вишивала для дівчини лілеї, а для хлопчика - хміль. Пізніше донечка сама собі вишивала на утирачах калину, а сину мати вишивала дубові листочки. Подавала матря рушник синочку і промовляла: "Утирайся, мій синочку, В рушничок біленький Та будь же з ним щодниночки Добрий, веселенький". На утирачах також вишивали квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку"або "Доброго здоров'я". Такий рушник висів на кілочку біля дверей. У народі кажуть: "Тримай хату, як у віночку, а рушник на кілочку".

РУШНИКИ ЗА ВІКОМ

дороги Славили країну, Щоб у нашій праці І в гучнім весіллі Шанували в світі Над усе людину.

був такий звичай: весною, коли зазеленіли хліби, люди виходили у поле родиною і тричі обходили поле, несучи на руках хліб і сіль, щоб виріс великий врожай. Рушником накривали діжу з тістом, а також діжу після випікання хліба, яку ставили під образами на покуті.

посаг, кожна дівчина раніше готувала сама. Приходили сватати дівчину. Якщо вона давала згоду, виносила рушники, перев'язувала сватів, а потім кланялася батькам і промовляла:

Спасибі тобі, моя ненько, Що будила мене раненько, А я слухала, вставала Та рушники тонко пряла, Тонко пряла, вишивала, А сьогодні їх подала.

Після сватання дівчина вишивала рушник, на який мали ставати молодята, та рушник, яким при шлюбі зв'язували руки, щоб жили у парі дружно і була міцною сім'я. У народі кажуть: На рушничок стати - разом долі поєднати, На рушничок ступити - разом діточок ростити. На ньому дерево життя та голубочки як символ любові і вірності.

замотувала хлібину у шматок білого полотна і промовляла: "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!". Той шматок полотна, витканий руками матері, оберігав людину від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

орнаменту рушників. На Київщині, Чернігівщині переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів. Для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геометричний орнамент з яскравими барвистими відтінками, а для Полісся - червоний та чорний кольори.
На рушниках вишита доля нашого народу. Свої почуття, мрії і сподівання, радість і тугу передавав народ у вишивці. І як не згадати тут пісню на слова Дмитра Павличка "Два кольори".