Презентация, доклад на тему Жінки,які вплинули на творчість Т.Г.Шевченка

в його поезії. Проте, не можна сказати що вони не залишили свій слід в творчості Тараса, як і у його житті.

яка мешкала по сусідству і була на три роки молодшою від майбутнього поета. Їхні матері, спостерігаючи за дитячими забавами своїх дітей, думали, що вони одружаться в майбутньому, але для цього забракло часу — їх дитяча симпатія та підліткова зацікавленість один в одному не переросли у справжні глибокі почуття. Спочатку пан Енгельгард забирає з собою до Вільно Тараса у ролі козачка, а потім, в січні 1840 року видає Оксану заміж за кріпака К. М. Сороку, із сусіднього села. Про це Тарас вже дізнається коли через чотирнадцять років повертається до Кирилівки вільною людиною. Тарас Шевченко зберіг образ Оксани в своїй душі і подалі не раз відтворить його у своїх творах.

що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали.
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди…»

польська дівчина, яка працювала швачкою,- Ядвіга або Дуня Гусиковська. Вона була схожа на його перше кохання – Оксану, така ж чорноброва і мила. Вона не лише навчила Тараса польської мови, а й дала відчути різницю між вільною людиною та кріпаком. Невідомо чим закінчилися би ці стосунки, якби під час польського повстання пан Енгельгард не втік до Петербурга, забравши з собою козачка Тараса.

дівчини-натурщиці, з якою Тарас познайомився ще будучи студентом Петербурзької Академії мистецтв, буде вперше і востаннє підписаний прізвищем Чевченко, а не Шевченко. Сам образ дівчини пізніше з’явиться у творі «Художник» під ім’ям Паші.

дружиною поміщика Платона Закревського, Ганною Закревськой. Коли Тарасу через справи довелося залишити садибу, зв'язок між ними увірвався. Не дивлячись на те, що їх стосунки не мали майбутнього, вони дуже вплинули на Шевченка. Саме після знайомства з Ганною в поета з’являється бажання, яке вже буде супроводжувати його все життя,- одружитися, мати свій дім та дітей, та - не склалося. Жінки Шевченка рано чи пізно йшли з його життя. Пізніше Ганні Закревській буде присвячений не один вірш.

він завітав до Яготину, щоб зробити декілька замальовок. Зупинився тоді Шевченко в маєтку князя Миколи Григоровича Рєпіна-Волконського спершу на деякий час, але потім знову повернувся туди на рік, бо йому дуже сподобалося у маєтку старшого брата декабриста Сергія Волконського. Варвара Миколаївна, дочка князя, була енергійною, стрункою та дотепно-люб’язною жінкою і лише на шість років старшою за Тараса. Вона одразу, ще на балу, покохала поета і, нехтуючи всіма забобонами, стала називати його генієм. Сам Шевченко сприймав її не як коханку чи кохану жінку, а як опікунку чи сестру. Вони підтримували зв'язок усе життя: і коли Шевченко був в засланні, і коли він повертався на Батьківщину, а Варвара Миколаївна вирішила, що їй судилося бути янголом-охоронцем поета, і, що вона приречена на страждання. Пізніше Шевченко присвятить їй поему «Тризна», а вона напише про поета повість.

йому сподобалася донька місцевого попа – Феодосія Кошиць. Але під час сватання отримав гарбуза – не сподобався батькам попівни. Сама ж дівчина не витримала і, за місцевими переказами, збожеволіла та померла в 1884 році.

залишився без жіночої підтримки. В цей час він закохується в дружину коменданта Новопетрівської фортеці, Агату Ускову. Агата здавалася йому вершиною досконалості, вона була його справжньою платонічною любов’ю, але плітки і осуд перервали їх приятельські розмови та не звертаючи на це уваги вони продовжували підтримувати дружні стосунки впродовж багатьох років.

його душу – він відчував себе старим не по роках, що навіть відпустив довгу бороду. Саме тоді він остаточно вирішив одружитися, щоб поруч з молодою та коханою жінкою повернути собі втрачені на каторзі роки. Деякі обставини в дорозі з Петербурга до Москви змусили Тараса Шевченка зупинитися в Нижньому Новгороді. Відвідуючи театр, він побачив її на сцені, і знову закохався. Катя Піунова – молода шістнадцятирічна актриса здалася йому ідеалом. Щоб допомогти дівчині з її театральною кар’єрою, він навіть викликав свого знайомого – знаменитого актора Михайла Щепкіна, щоб той зіграв з Катериною у спектаклях декілька днів. Потім Шевченко написав про це замітку, сповнену захопленням і відчуттям прекрасного, до місцевої газети, але, на жаль, актриса лише скористалася поетом – її батьки відмовили у проханні поета віддати за нього дочку, аргументувавши тим, що він на тридцять років старший за неї і це занадто, а сама акторка переїхала з 25-ти річним Максиміліаном Шмідтом до Казані, де й одружилася з ним.

давнього друга поета. Впродовж свого перебування в Москві, Тарас неодноразово бачився з Марією і саме їй був подарований автограф вірша «садок вишневий коло хати…». Хоча вони й листувалися, але їхні розмови стосувалися вибору нареченої.

троюрідного брата і свояка Тараса, була однією з претенденток на шлюб з Тарасом. Познайомилися вони, коли Тарас приїхав із Петербурга в Україну, в місто Корсунь. Дев’ятнадцятирічна селянка дуже сподобалася Тарасові Шевченку, але відмовила йому на пропозицію одружитися, бо їй подобався молодий писар. Потім Тарас Шевченко познайомився з Надією Тарновською – сестрою українського діяча, поміщика Тарновського, через свого товариша Василя Штернберга. Один із важливих чинників, який найбільше сприяв їхньому зв’язку, той, що Надія усією душею ненавиділа кріпацтво. Доля все намагалася зблизити Тарновську з Шевченком, тому вийшло так, що в 1845 році вони разом хрестили дитину у дяка. У них були особливі стосунки – її почуття до Тараса були сповнені поваги та родинної близькості, він був для неї наче брат. І кожного разу, коли поет сватався до неї, отримував відмову.

Лукерія уявлялася для Тараса, як остання соломинка, як особистий порятунок від самотності та надія на створення теплого сімейного щастя, але, на жаль, все виявилося не так просто. Шевченко домовляється з друзями про звільнення Лукерії з кріпацтва, пропонує їй одружитися і переїхати в Україну, але Лукерія виходить заміж за Яковлева, який був звичайним перукарем. З ним у шлюбі вона щасливою не була, тому, коли їх діти підросли, Лукерія перебралася з Петербурга до Каневу, щоб до кінця своїх днiв каятися про помилку молодості і доглядати за могилою Тараса на Чернечій горі.