Презентация, доклад на тему Презентація за творчістю Ю.Т.Доценка

поета рідного краю
Юрія Доценка)

клас)
Вигнич Аліна (8 клас)
Керівники проекту:
Капітонова Тетяна Ігорівна
(учитель української мови та літератури)
Бережна Василина Георгіївна
(заступник директора з навчально-виховної роботи)

Донецького обласного фонду культури, обласної літературної премії імені Григорія Кривди.
Член Національної Спілки письменників України.

1984 року, другу – “Дерев мотив глибинний” видало творче об’єднання “Лад” у 1995 році, третю – “Золотий апостроф” – 1998 р. видав у Донецьку Український культурологічний центр.Опісля вийшла у світ четверта книжка вибраних поезій «Осінні багаття». Збірка «Вереснева паморозь» побачила світ у 2007 р. в Українському культурологічному центрі. Шоста збірка поезій "Переступний вік" вийшла друком у 2012 році.

рідного краю;
майстерність володіння художнім словом, здатність поета пробудити найтонші струни душі людини;
значення духовних цінностей крізь призму зображення природи, гармонійного співіснування з нею.

доробку автора

Завдання проекту:
визначити значущість творчої спадщини Ю.Доценка як поета рідного краю;
проаналізувати пейзажную лірику як джерело для розвитку духовних якостей молоді;
відтворення опрацьованого матеріалу у вигляді презентації.

сучасного життя втрачає духовні і моральні цінності. Виховання людини починається в рідному домі, в рідній стороні. Рідний край є відбиттям «великого світу» у відносній міні-моделі. Він завжди характеризується цікавою сьогоденністю – соціальною, духовною, літературною, яка так чи інакше пов’язується з тенденціями «великого світу». Сучасна реальність показує: діти стали жорстокішими у ставленні до природи, людей, світу. Саме заглиблення у чарівний світ природи, щире замилування її красотами крізь призму художнього слова Ю.Доценка – одне з джерел відродження духовності в світобаченні дітей.

Малотараніці, що поблизу Краматорська на Донеччині, в сім'ї робітників.

Після школи вступив до Донецького державного університету на українське відділення філологічного факультету.Після завершення навчання служив в армії на Далекому Сході, викладав рідну мову та літературу в школах Донеччини та Запоріжжя. З 1978 року — на журналістській роботі.

більше серцем, ніж розумом...”

У вірші “В травневім лузі” автор майстерно використовує порівняння, ототожнюючи “травневий луг” з “Зеленою книгою Землі”. Цим прийомом Юрій Доценко прагне показати читачеві красу цілого Всесвіту крізь призму сприйняття і захоплення красою рідного (а у кожного він свій) краю.
Образ природи, створений автором у цьому вірші,-спокійний, розважливий, замріяний і реалістичний водночас. Автор оживлює її, персоніфікує.
Туман від сонця утікає низом,
Торкає неба леміш журавлів,
Пірнають у ставок із греблі верби…
Неповторний малюнок авторського задуму створюють інверсії:
“Пірнають у ставок із греблі верби Плакучим віттям на вечірнім тлі,
На тихім плесі плава білий лебідь,Шугає дикий кобець угорі”
Реалістичності поезії надають образи “натомлених за цілий день бджіл”, “горобців, що вертають до рідної домівки”, “рибалки з дзеркальними коропами”.
Ці образи близькі кожному з нас, вони змушують нас замислитись над красою природи, о необхідності зберігати її і плекати у своїй душі.

Туман від сонця утікає низом,
Торкає неба леміш журавлів,
Пірнають у ставок із греблі верби
Плакучим віттям на вечірнім тлі,
На тихім плесі плава білий лебідь,
Шугає дикий кобець угорі,
Бджола летить натомлено до вулику,
Під стріху повертають горобці,
Через місток іде рибалка з вудкою
Із низкою дзеркальних карасів.

у Юрія Доценка крізь висвітлення образів донецьких річок. Своїй рідній, на берегах якої він народився, Торцю, він надає особливого значення і душевного звучання. На думку автора, “Світовий океан змілішає, якщо Древній Тор висохне”. Майстерність автора у поезії “Рідна річка” полягає у проведенні тонкого паралелізму між образом маленької річки, як пульсуючої артерії Світового океану, і людиною, яка є всього лише краплиною у безмежному Всесвіті різних думок і характерів.







Для реалістичності відтворення стихії води Юрій Доценко використовує алітерації-повтори приголосних р, ц, с, ч, тим самим нагадуючи читачеві про помірний плин течії річки.

пліч тихий Дон,
Без Торця , що нехай і – Казенний.
І Азовське, і Чорне моря,
Світовий океан, цілий Всесвіт

Уже завтра змілішають, як
Древній Тор свої висушить весла.
Рідна річка, в твоїх берегах
Я лиш непримітна краплина,
Котра вірність тобі зберіга,  У стрімкому не гублячись плині.

Коли читаєш цю поезію, душа прагне світла, очищення від усього злого і непотрібного. Хочеться творити добро! Цьому допомагають майстерно підібрані кольори-символи: “cинь Донця”, “білий сніг”, “золота баня”. Як відомо, саме вони активно використовуються для зображення чогось доброго, світлого, чистого, святого (образи святих на іконах).
“Змішана із білим снігом крейда”-художній прийом синекдохи. Частина ландшафту,гора, ототожнюється з всеохоплюючим природним явищем-снігом. А епітет “Золота баня із хрестом над світом” нагадує нам про те, що всі ми є під Богом і він бачить душу кожного з нас.
Особливою постає ритміка цієї поезії. Душу охоплює спокій, урівноваженість, так, наче читаєш молитву.
Таким чином, використання автором цвітопису, індивідуально-авторських художніх засобів, створення особливого ритму змушує читача замислитись над тим добрим, світлим і духовним, що є в душі кожного з нас.

горі
Із білим снігом.
І баня золота горить
Хрестом над світом.

Доценка, презентація його внеску у розвиток літератури рідного краю.
Проаналізувавши декілька поезій, можна стверджувати, що:
Юрій Тимофійович Доценко – поет, який щиро любить свій рідний край і живе в гармонії з його природою, щиро плекає почуття прекрасного.
Природа в поезіях митця – справжня, чудова, відтворює внутрішній стан та настрій ліричного героя, завжди виступає джерелом для поповнення душевних сил читача.
Замилування світом природи, відчуття її краси і чарівності сприяє духовному збагаченню, розвитку естетичного смаку, вихованню морально-етичних якостей людини.

духовному розвитку людини сприяє: нерозроивний зв’язок з малою батьківщиною (“Рідна річка”), замилування і плекання краси природи в своєму серці (“В травневім лузі”) і, звичайно ж, справжня, щира віра (“Синіє Сіверський Донець”).
Філігранне володіння арсеналом художніх засобів можемо спостерігати майже у кожній з поезії. Найяскравіші-це персоніфікації (“туман утікає від сонця”, “пірнають верби”), синекдоха (“змішалась крейда на горі із білим снігом”), метафори (“Донець закутий”, “Древній Тор висушить весла”), епітети (“плакуче віття”, “дзеркальні карасі”), інверсії тощо.
Особливість ритміки, використання алітерації і кольорів-символів (білий, синій, золотий, зелений) створюють піднесений, легкий настрій поезій і водночас змушують замислитись над вічними проблемами добра і зла, краси природи і джерелами духовного збагачення особистості.