Презентация, доклад на тему Презентація з української літератури за темою ЛІРИЗМ ПОЕЗІЙ АНДРІЯ МАЛИШКА

ГІДНІСТЬ.

Кожен з поетів подумки мріє,
щоб хоч один його вірш
отримав музичні крила, ставши
популярною піснею.
Малишкові ж птахи-пісні
стали народними і майорять
високо-високо й сьогодні.

ІЗ СЕРЕДИНИ 50-Х PP. У ЗБІРЦІ «ЩО ЗАПИСАНО МНОЮ» (1956) МІСТЯТЬСЯ ТЕКСТИ ВІДОМИХ ПІСЕНЬ: «ЗНОВУ ЦВІТУТЬ КАШТАНИ», «ПІСНЯ ПРО КИЇВ», «ЯК НА ДАЛЬНІМ НЕБОСХИЛІ»; У ЗБІРЦІ «СЕРЦЕ МОЄЇ МАТЕРІ» (1959) — «ПІСНЯ ПРО РУШНИК», «МИ ПІДЕМ, ДЕ ТРАВИ ПОХИЛІ»; У ЗБІРЦІ «ПОЛУДЕНЬ ВІКУ» (1960) — «ВЧИТЕЛЬКА».

ПЛАТОНОМ ТА ГЕОРГІЄМ. ТВОРЧА СПІВПРАЦЯ З ПЛАТОНОМ МАЙБОРОДОЮ ДАЛА ПЛІДНІ РЕЗУЛЬТАТИ — З'ЯВИЛОСЯ КІЛЬКА ПРЕКРАСНИХ ПІСЕНЬ. ЗГОДОМ ТОВАРИШУВАННЯ ПОЕТА Й КОМПОЗИТОРА ПЕРЕРОСЛО У ТВОРЧЕ ПОБРАТИМСТВО НА ВСЕ ЖИТТЯ.

П. МАЙБОРОДА, А. МАЛИШКО

Ночі солов’їніі,
ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.

Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, — ти щастя моє.

П. МАЙБОРОДА, А. МАЛИШКО

Ночі солов’їніі,
ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.

Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила, — ти щастя моє.

не бував я, - Любі мені. Київські ночі, Зустрічі в саду - В серці, куди не піду. Гори високі, Синь дніпрова, Молодість наша Вічно жива.

П. МАЙБОРОДА, А. МАЛИШКО

Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.

За річкою, за голубою
Дві чайки у хмари зліта.
В краю подніпровськім ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.

зазвучала його пісня у повоєнний час, коли Андрій Малишко почав творчо працювати з композитором Платоном Майбородою.
Саме пісні створенні у цій співдружності, стали широковідомими не тільки
на Україні, а й за її межами.

розлука, й твоя материнська любов. Андрій Малишко

Андрій Малишко і Платон Майборода написали одну із найкращих українських пісень про матір. Її перекладено десятками мов світу.

дарує синовi рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов'язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом його матерi.
Цей образ — символ чистоти
i любовi, матерi-берегинi, яка дала життя, формувала почуття, творила людину.
Лiричний герой поезiï з великою
теплотою згадує свою матiр.

В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмучені очі, Хоч тінь там моя промайне, Бо світиться вогник у темнії ночі, Мов кличе додому мене!

«Вогник» — це ліричний спогад
про рідну хату, світло у її вікні,
тополинку під вікнами,
а головне — про батька й матір,
оту «що на світі одна».

на вітрі, Не руки — а погнуті чорні віти, Не очі — а прозористі орбіти. І кайдани подзвонюють з плугами, Зерно, і кров, і ночі із снігами. —

ти,
рідна ти.
Вчителько моя, зоре світова,
Звідки виглядати, де тебе знайти?

На столі лежать зошити малі,
Дітвора щебече золота, золота.
І летять – летять в небі журавлі,
Дзвоник ніби кличе в молоді літа.

нашім краї,
Одним одна біля воріт.

За вісім днів до смерті,
8 лютого 1970 року, Андрій Малишко
створив останній із віршів
«Чому, сказати, й сам не знаю».
Ним автор прощався з Україною
і всім для нього найдорожчим.

на 40-річній поетичній дорозі Андрія Малишка була книга, яка мала символічну назву "Серпень душі моєї". Побачила світ вона у 1970 році. У вірші під цією ж назвою він ніби підводить підсумок свого життя:
І струнить день на скрипочках малих
У зрячім серці, де високий серпень
Душі моєї, повної відмін,
Стоїть в дворі і в щедрості дарує
Усе, що я спромігся донести,
Що не віддав нікчемності і лжі,
Немов святиню на твердих руках,
Попалену, але свою до скону.
Мій серпню чорнобровий, все віддай,
Не приховай, не прихитруй нічого
І лиш клечальну пісню збережи
На день обжинку й чесного змолоту.

ріднім краї — Одним одна коло воріт?

А.Малишко