Презентация, доклад по украинской литературе на тему Б.Д.Грінченко- вартовийукраїнської культури

пильності, по таланту, витривалій працьовитості і різнорідності інтересів духових». Борис Грінченко, відзначав він, «засипає мало не всі наші видання своїми не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними і популярно-науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопис за рукописсю, не зраджується ніякими невдачами ані критикою, часто неприхильною, а в усьому, що пише, проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності».

Шевченківський – лише сорокасемирічний – вік, одначе не тільки важко, а й майже неможливо узгодити такий вік із кількістю і значенням того, що було ним зроблено. За найскромнішими підрахунками, творчу спадщину митця можна вмістити не менше, як у п`ятдесят томів.

Франко назвав другим (після М.Стариць-кого), чиєю заслугою було виведення поезії на нові обрії. Письменник у поетичних творах майстерно відтворив працю, побут, тяжкі умови життя села, створив колоритні образи бурлак, сиріт, удів.
Навіть у пейзажній ліриці звучать соціальні мотиви, поет ні на хвилину не забуває про становище рідного народу.
Розвінчуванню фальшивого народолюбства українського панства  присвячено вірші «Патріот», «Українець», викриттю лібералізму — «Російські ліберали».
Починаючи з кінця 90-х рр. ХІХ ст. у його поезії з’являються  заклики  до збройної боротьби.
Схиляння перед героїчними постатями минулого тісно переплітається з темою прометеїзму.
Поета приваблювали сильні постаті, їх воля, незламність у боротьбі проти тиранії, деспотизму (поеми «Гальма», «Смерть отаманова», «Лесь, преславний гайдамака»).

написано чимало творів за сюжетами народних гуморесок («Брехун», «Швидка робота»). Гумористично-сатиричні  байки  Б.Грінченка насичені народними прислів’ями, приповідками, влучними фразеологічними виразами, багаті на пейзажні зарисовки, сповнені щирого ліризму.

певним етапом у розвитку української прози – між творчістю, скажімо, Панаса Мирного та І.С.Нечуя-Левицького, з одного боку, і М. М. Коцюбинського та В.С.Стефаника - з іншого. Найбільш промовистими є повісті «Сонячний промінь» і «На розпутті», дилогія «Серед темної ночі» й «Під тихими вербами».

українського театру – М.Кропивницького,
І. Карпенка-Карого, М.Заньковецької.

основу національної педагогіки як науки. Це він, Грінченко, розвивав в Україні педаго-гічні ідеї Песталоцці та Ушинського, він склав «Українську граматку до науки читання й писання», що декілька десятиліть використовувалася як підручник – буквар.

для української культури неоціненне значення . У словнику представлено мовне багатство всієї тогочасної України – як східної, так і західної, що підкреслювало думку про національну єдність. Працюючи по 11-12 годин на добу, Б.Грінченко з допомогою дружини значно доповнив матеріал, зібраний П.Кулішем та іншими письменниками і фольклористами, підготував і здав до друку чотири томи «Словаря…». Російська імператорська Академія наук відзначила словник премією М.Костомарова, праця дістала високі оцінки вітчизняних та зарубіжних фахівців. Саме на практиці Грінченкового словника ґрунтувався правопис, затверджений 1921 року Всеукраїнською Академією наук. Б.Грінченко був одним із співробітників і та основним редактором російсько-українського словника М.К.Уманця та А.Спілки в чотирьох томах.

славу авторові в загальнослов`янському масштабі. Це і тритомні «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях», і збірка «Думи кобзарські» (за вміщеними тут текстами кобзарі звіряли свій репертуар!).

до найболючіших проблем суспільства і культури, сказати б, підкидали хмизу в часом ледь тліюче вогнище літературного життя.

він листувався мало не з усією Україною та з багатьма діячами за кордоном. Обсяг тільки вцілілої його епістолярії склав би не менше восьми томів!

української історії.

часи – заснував видавництво, у якому організував видання дешевих книжок для народу українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустиня Сахара», «Жанна д’Арк», життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка та ін.). Ці видання виходили багатотисячними накладами в умовах офіційної заборони українського слова. Ним було видано і ряд художніх творів українських письменників. І.Я.Франко вважав, що організація Б.Д.Грінченком видавництва в Чернігові є його «найважнішою заслугою».

Б. Д. Грінченка в розвиток української культури. Він був чи не найдіяльнішим організатором загальноукраїнського літературного процесу, постаттю, до якої наприкінці ХIХ - на початку ХХ століть стягувалися ледь не всі лінії й артерії культурно-громадського життя в Україні.

Дякую за увагу!