Презентация, доклад на тему Поль Верлен. Вірш Осіння пісня

— Б'є годинник: Линуть думки В давні роки Мрій дитинних. Вийду надвір — Вихровий вир В полі млистім Крутить, жене Носить мене З жовклим листям. Переклав Григорій Кочур

весь тремчу І ридаю, Як дні ясні, Немов у сні, Пригадаю. Кудись іду Удаль бліду, З гір в долину, Мов жовклий лист Під вітру свист — В безвість лину. Переклав Микола Лукаш

задихаюсь І блідну, коли Дзвонить годинник. Я згадую Колишні дні І плачу. І я виходжу На вітер лихий. Що носить мене Туди-сюди, Неначе Пожовклий лист.

И в серце растрава, И дождик с утра... Откуда бы, право, Такая хандра? О дождик желанный, Твой шорох - предлог Душе бесталанной Всплакнуть под шумок. Откуда кручина И сердца вдовство? Печаль без причины И ни от чего... Хандра ниоткуда Но та и хандра -Что ни от худа И ни от добра...

міф пояснює прихід цієї пори року? («Деметра і Персефона». Щороку, коли Персефона покидає матір на одну третину року, повертаючись до свого чоловіка Аїда в підземне царство, Деметра — богиня родючості землі — впадає в сум і вбирається в темний одяг. І вся природа сумує... Жовкне на деревах листя, його зриває осінній вітер; відцвітають квіти, пустіють лани, ллє дощ, який нагадує сльози матері — Деметри...)

пейзажі майже завжди акомпанували почуттям, світобаченню і світосприйняттю французького поета Поля Верлена. Щоб зрозуміти його поезію, треба зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена — це історія його душі, інтимна сповідь, щоденник настроїв і переживань. Молодий Поль писав: «Моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво 22-річного поета повністю збулося в житті. Була і спроба добропорядного сімейного існування, і боротьба за політичну свободу (працював у бюро комунарської преси в революційному уряді), і трагічна дружба з А.Рембо, і роки ув'язнення, і пошуки Бога, і безпритульність, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особистісне у митця великою мірою визначалося часом, особисті катастрофи були наслідками катаклізмів доби.

крізь серце поета». Бо поет — це людина надзвичайно тонкого і глибокого відчуття, яка прагне до краси і гармонії — у світі та людських стосунках. Ось чому будь-який замах на цю гармонію — зло, жорстокість, несправедливість, бездуховність, фальш — боляче вражають серце митців і народжують вірші: в одних — гнівні й тривожні, в інших — повні відчаю і туги. До останніх належить і Поль Верлен. Його біль породив образ «осіннього серця», зі струн якого линуть сумні наспіви. Отже, тема — «Осінні пісні Поля Верлена».

надруковано, коли йому було 19 років (1863). Який поважний він: мер, голова родини! Пантофлі нині взув квітчасті, як весна, Препишним комірцем аж вуха напина, А погляд в царство мрій, здається, так і лине. Та байдуже йому, що спів бринить пташиний, Що зелено навкруг і що блакить ясна: У нього про дочку турбота головна, Щоб заміж видати — ось прагнення єдине. У думках пан Прюдом — юнак такий статечний! Заможний, з черевцем, і в поглядах безпечний. Не те, що там якийсь патлатий віршомаз Із лобуряк отих нестерпних, що якраз Добрягу нашого їх вибрики бентежать Ще більш, аніж його одвічний ворог — нежить.

засобу вдається Верлен у сонеті? (До сарказму — поєднання гніву з гіркою посмішкою.) — Хто є об'єктом сарказму? Що викликає обурення? (Аморальність, духовна убогість.) Це був перший протест поета проти буржуазного середовища, яке, за висловом Теодора де Бонвіля (сучасника Верлена, теоретика «мистецтва для мистецтва») «цінувало найбільше у житті 5-франкову монету». І саме в такому середовищі Верленові довелося жити і творити. Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.

пророцтвом його поетичної долі. Бодлер дуже вплинув на Верлена своєю книгою «Квіти зла», спрямованою проти буржуазного суспільства. Вона наповнила серце молодого поета похмурими, трагічними мелодіями, розвіяла юнацькі ілюзії та романтичні мрії. Назва першої збірки «Сатурнічні пісні» (1866) могла бути запозичена з вірша Бодлера «Епіграф до засудженої книги». Згідно з уявленнями астрологів, Сатурн — похмура, сумна планета, і Верлен зараховував себе до народжених під її знаком, людей, які не мають щастя у житті.

розділу — «Тривога». Природо, не торка мене твоя краса — Ані ліси й поля з їх гойними дарами. Ані веселчаті ранкові панорами, Ні журних вечорів торжественна яса. Мені смішні усі мистецькі чудеса, Поезія, і спів, і древні грецькі храми. Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами, Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса, Не вірю в Бога я, глузую із людей, Все заперечую — знання, мораль, ідеї... Любов? Не хочу знань тих вигадок старих. Життям утомлена, пойнята жахом смерті, Моя душа, мов бриг, що поміж хвиль і криг - Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.

хворобливо-пригнічений стан. А пригнічувала поета дисгармонія навколишнього світу. За апатією Верлена ми відчуваємо, за словами Максима Горького, «біль чуйної і ніжної душі, яка прагне світла, прагне чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоче любити і не може». Цей стан тривожить поета — звідси назва. Настрій осіннього смутку та безнадії відтворено в одному з віршів цієї ж збірки — «Осіння пісня». Учні декламують: Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі , Топлять в журбі, В голосіннях...

осіннього листопаду стає душа поета. У Верлена душа — інобуття пейзажу, а пейзаж — «стан душі». Між «Природою та душею», «душею» та «речами» — взагалі в поезії Верлена простягнулися стосунки тотожності. Це важлива особливість його лірики. (Особливості лірики записуємо в зошити.) Відповідність, подібність станів душі і природи (що відкрили романтики) Верлен відчував дуже тонко, інтуїтивно, й органічно ввів у свою поезію. Слідом за ним витончену чуйність культувала школа французьких символістів, а згодом — і українські символісти (М.Вороний, О.Олесь, ранній П.Тичина та ін.).

не стільки своїм прямим предметним значенням, скільки смисловим ореолом, який «навіває» чи «підказує» ті чи ті настрої: «Довгі ридання скрипок осінніх ранять моє серце томлінням одноманітним...» Сугестія наближає Верлена до модного у Франції месмеризму. (Першим до сугестії звернувся Бодлер.) Поезії Верлена притаманна також імпресіоністичність, близька до сугестії. Від франц. impression — враження; імпресіонізм — напрям у мистецтві, який прагнув відтворювати особисті враження, миттєві відчуття та переживання. Назва пішла від картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця». Поет фіксує свої миттєві відчуття зокрема в розділі «Сумні пейзажі».

(Щоб учні відчули мелодійність віршів поета, доцільно, в міру можливості, прочитати «Осінню пісню» мовою оригіналу): Les sanglots longs Des violins de I'autonne Blessent топ colur D 'une langueur monotone...

поетичної душі, яка завжди була загадкою — і для сучасників поета, і для нащадків. Ми наблизилися до розуміння душі, яка прагнула земної гармонії, і, не знаходячи її в довколишньому світі, творила її з себе, ізсередини, виливаючи віршуваннями. Чуйна душа страждала і плакала від болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якої була доля поета, що зривала з її струн сумні осінні пісні...