Презентация, доклад на тему Виховна година на тему: Неймовірні історії кохання відомих людей

-  хто з нас в дитинстві не любив казок з таким кінцем та не ставив себе не місце головних героїв?
   У наш час склався стереотип, що кохання та шлюб речі несумісні, а романтичні стосунки  між подружжям скоріше виняток, ніж правило. Та це не так.
  Є багато історій кохання відомих людей, що пройшли випробовування владою, грошима, славою, бідністю, але зуміли пронести вогник кохання до останнього подиху.  Революціонери, науковці, політики, письменники та відкривачі нових земель – усі вони об’єднані  безмежним коханням до своїх дружин, що мали великий вплив на чоловіків.
Тож  це романтичні  історії кохання відомих людей, чиє подружнє життя  було не менш щасливим, ніж  те, яке можна почути  в  легендах чи казках.
 

американської танцівниці Айседори Дункан і геніального російського поета Сергія Єсеніна потрясла світ, ще раз показавши, що для справжнього почуття не існує заборон і обмежень.
Айседора Дункан приїхала в Москву в 1921 році. Знаменита у всьому світі танцівниця виступала в Большому театрі. Уряд надав їй розкішний особняк на Пречистенці, де вона і прожила аж до 1924-го року. Для балерини, яка трагічно втратила трьох власних дітей, викладання було головним сенсом життя. Але надії на власну школу - студію не виправдалися. І Дункан стояла перед вибором - повернутися в Європу або заробляти гроші, гастролюючи. У цей час у неї з'явився ще один привід, щоб залишитися в Росії - Сергій Єсенін. Він підкорив її з першого погляду.

перед нею на коліна. Айседора нічого не знала ані про геніальний поетичний дар молодої людини, ані про його скандальну славу. Для неї у раптовому романі все було несподівано, ново й привабливо. Сергій Єсенін до цього часу тричі намагався завести сім'ю, але усі три шлюби не склалися.

перше справжнє й глибоке кохання. У цій вольовій та цілеспрямованій жінці поет знайшов близьку людину, якій міг довірити всі свої внутрішні страхи. Майже відразу Єсенін і Дункан стали жити разом. На момент їхнього знайомства поетові було 26 років, а Айседорі - 44 роки.

і навіть жорстоким по відношенню до коханої. Але завжди повертався до неї - принижений і повний каяття. І Дункан прощала. Прагнучи захистити свого обранця від поганого впливу, Айседора відвезла його в Європу. Але і за кордоном, поет топив тугу за Батьківщиною у вині.
Їм все важче ставало бути разом. Почала даватися взнаки 18-річна різниця у віці. Танцівниця усвідомлювала, що втратила свою чарівність для молодого поета і зрозуміла, що весь тягар рішення про майбутню неминучу розлуку вона повинна взяти на себе. На платформі московського вокзалу Айседора, тримаючи Сергія за руку, сказала, що привезла цю дитину на його батьківщину, і у неї більше немає нічого спільного з Єсеніним. Восени 1923-го вони розлучилися.

з вдячністю. Дункан ніколи не сказала про Сергія жодного поганого слова. Дізнавшись про самогубство поета, вона оплакувала його смерть з болем і розпачем. Сама вона пережила Єсеніна всього на півтора роки - її смерть настала у веселій курортній Ніцці. Зісковзнувши з її плеча, довгий шарф потрапив у колесо із спицями набираючого швидкість автомобіля, в якому сиділа танцівниця, намотався на вісь і миттєво задушив Дункан.

наших класиків. Чи то за радянською звичкою, чи то за якимись давнішніми традиціями, але ми прикрашаємо портрети Шевченка, Франка чи Лесі Українки рушниками і вішаємо поряд з іконами, і не любимо згадувати, що ніщо людське їм було не чуже. Тим не менше, у житті будь - якого митця чи мислителя кохання відіграє не менш важливу роль, ніж політичні чи філософські погляди, а особливо це стосується творчості.

Франка переважно говорять, взявши за основу його відому фразу «Тричі мені являлась любов». Імена цих трьох любовей – Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська та Целіна Зиґмунтовська. Дружину Франка Ольгу Хоружинську, як правило, до цього переліку не включають – вважається, що він її не кохав, а поважав як друга. Проте це лише узагальнення, яке дуже мало розказує нам про справжню долю письменника.
Франко з його полум’яним темпераментом багато працював, багато подорожував, підтримував контакти з великою кількістю видатних сучасників і, звісно ж, часто закохувався. Проте далеко не завжди це кохання було взаємним. В особистому житті письменника було багато драм і трагедій. Чи був він щасливим? Ми не можемо цього знати. Але можемо знайти підказки, перечитуючи його твори, в яких знайшли своє відображення усі його музи, як і весь біль і страждання, пов’язані з ними.

якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя»? Сам поет скаже про це у вірші «Тричі мені являлася любов...». В нього було три кохання, три жінки: «Одна несміла, як лілея біла...», «Явилась друга — гордая княгиня...», «Явилась третя... — і очам приємно...». Та чи це три жінки, чи, може, одна, кохання до якої поет проніс крізь усе життя?

«була першою жінкою, яку він глибоко покохав і їй присвятив багато своїх поезій». Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги Михайло Рошкевич спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь - які зв'язки з арештантом. Ольга мала сильний характер і не хотіла розривати відносини з Франком, проте обставини вимагали того, щоб вона одружилася з Володимиром Озаркевичем — братом майбутньої письменниці Наталії Кобринської. «Володимир теж кохав одну дівчину, але мотиви «родинної політики» розбили це кохання і довели до подружжя Володимира з Ольгою... Проте життя для обох було великою життєвою трагедією», — писав сучасник Франка.

себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше.
Після арешту Ольга і Франко зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного. Ольгу засмоктує болото щоденщини, вона відходить від активного громадянського і літературного життя і у 1898 році Франко написав А. Ю. Кримському: «Наша любов тяглася 10 літ». Тобто з 1874 р. по 1884 р.
Одруження Франка Ольга сприйняла боляче, але не відвернулася від нього, а навпаки привітала. Звичайно, що писати вона йому стала рідше, і її листи були більш ділового плану.
У 1912 р. помер чоловік Ольги, і вона їде до своєї сестри Михайлини.
Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її бачити.

її. Вона вислухала Михайлину, що передавала його прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: «Ні».
Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка, чи може настільки його кохала, що просто не могла уявити собі, не хотіла розуміти те, що єдина людина, яку вона обожнювала, помирає. Мабуть, просто розуміла, що у нього є дружина, тому не дозволила собі стати між ними.
Ольга була досить сильною жінкою, жінкою дійсно прекрасною. Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею, біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне, скропив кожну поезію «Зів'ялого листя». «Я кажу вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити», — признавався він Михайлу Павлику.
Він любив її, він боровся за своє кохання. Любив її не десять років, як переконував Кримського. Він любив її все життя, а, коли втратив, шукав Ольгу в інших жінках.

вродливою жінкою і багато хлопців закохувалися в неї, однак вона нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була привітна і добра. Усі вважали, що це відбувалося із - за того, що вона була «високого походження».
На Франка Юзефа справила сильне враження, він закохався в неї і вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Але мати Юзефи відмовила Франку.
Ольга підтримувала Франка і казала, що він ще знайде достойну його любові дівчину, але він сприймав її слова як насміх, бо про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли втративши її, Ольгу, він втратив всю надію на любов будь - якої жінки.
Відмова Юзефи прикро образила Франка, лише потім він довідався, що Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Рано чи пізно вона мала померти, тому вона не могла стати його дружиною. Відмовляла Юзефа і всім іншим, але лише Франкові відкрила істину причину.
Юзефа Дзвонковська стала народною вчителькою, але прожити їй судилося всього 30 років (21.10.1862 — 5.05.1892).

теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ, під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єски в «Ізмарагді» і ненадрукована повість», — писав Франко до того ж А. Ю. Кримського. Таке враження, що Франко намагається розбити своє кохання на якісь періоди, проміжок яких 10 літ. Не будемо забувати про те, що Франко писав, ніби і кохання до Ольги у нього було лише протягом десятьох років, а з'ясувалося, що і перед смертю її персона не давала йому спокою. Так хто ж була ця третя жінка? Її ім'я — Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті.

не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.
Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він слідом; вона зупиниться, — зупиниться і він. То тривало місяцями. Потім він зник. А одного дня знову з'явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.
На початку 1890 р. Целіна виїхала зі Львова, її тітка померла. Франко знав про це і в його записнику з'являється вірш «Похорон пані А. Г.», який увійшов в першу збірку «Зів'ялого листя». Вірш «В Перемишлі, де Сян пливе зелений» Франко написав під впливом того, що Целіна жила у Перемишлі, і він декілька разів приїжджав туди..

Франко майже нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван Якович ходив по своїй бібліотеці, читав Біблію по - грецьки і по - латині. Деякі незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як докінчити...
Доволі часто приходила в той час Целіна Зиґмунтовська, вона була віруючою католичкою і намовляла поета до сповіді. Він сказав тоді голосно і рішучо: «Я без гріхів, спокійно можу вмирати, бо маю найчистішу совість зі всіх борців за волю, правду...».

не хотів, щоб його перетворювали на католика, не хотів, щоб на його похороні співали і молилися, хотів щоб запросили молодих людей. Сказав, щоб передали людям, що найулюбленішою його молитвою були такі слова: «Люблю Україну, люблю її поневолений катами народ».

критика, публіциста, перекладача, активного громадського діяча, філософа Івана Яковича Франка.