Презентация, доклад на тему Презентація з української літературиБІОГРАФІЯ ТА ТВОРЧІСТЬ АНДРІЯ МАЛИШКА

Обухів
Дата смерті 17 лютого 1970
(57 років)
Місце смерті Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР
Мова творів українська

літературний критик
Роки активності: 1930–1970
Напрямок соцреалізм
Жанр поема, вірш
Magnum opus: «Пісня про рушник»
Премії три Державні премії СРСР, Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка
Нагороди два Ордена Леніна, Орден Червоного Прапора, Орден Червоної Зірки, Орден «Знак Пошани»

с. Обухів, нині місто Київської області — 17 лютого 1970, Київ) — український поет, перекладач, літературний критик.

у родині шевця..

Був найменшим серед одинадцяти дітей.

Батько
Самійло Малишко

Мати поета
Ївга Базилиха

Андрій з братом і сестрою

Усе пам’ятаю, ніщо не забуто, Дитинство моє вітряною порою…
А. Малишко

Малишка не розкішне. Землі було дві десятини, а сім'я чималенька — тільки дітей одинадцятеро. Тож доводилося господареві і шевцювати, й на заробітки в Таврію ходити. От і малий Андрій пособляв чим міг. Ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики.

Хата, де пройшло дитинство поета (Обухів, вул. Андрія Малишка),
нині музей-садиба

Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»

Музей Малишка в Обухові

Побудником цього була народна пісня, яка, гостюючи вечорами в співочій сім’ї Малишків, розпалювала фантазію хлоп'яти, виводила його душу з тісної хатчини на простори незвичного, часто героїчного життя, давала відчуття щастя, яке людина спроможна зазнати лише в стані співу. Ще хлопчиком він самотужки навчився грати на гармонії, бував музикою на весіллях.
" Бував я гармоністом на весіллях веселих.
Гримів ладами високо в долинному краю,
А небо виливало дощів зелений келих,
Щоб остудити голову збентежену мою."
("Гармоніст").

пісня. Співаючи одного разу з матір’ю сумну пісню, малий Андрій захотів, щоб вона щасливо закінчилася, і сам переробив її трагічний кінець:
"Чорний ворон опівночі
Не клює козацькі очі."
З цього заперечення (а в пісні - "Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі") і почалася творчість Малишка. Він ніби вийшов з глибин вікової української народнопісенної культури, його дитяче милосердя було першим виявом активної, гуманної позиції, яку поет займатиме протягом усього свого життя.

і вступає до Київського медтехнікуму. Та не медицина була його покликанням. Юнака владно кликало живе слово, поезія, тож і стає він студентом Інституту соціального виховання /згодом Інститут народної освіти - ІНО, а зараз це - Київський державний університет імені Тараса Шевченка/. Вступний іспит з літератури приймав у Андрія Малишка М.К.Зеров, який одразу ж помітив у вступника літературні здібності і не тільки допоміг йому переступити всі інші "пороги" ІНО, але й представив його згодом своїм товаришам.

народної освіти, учителював.

Андрій Малишко (сидить праворуч)
з учителями Овруцької школи. 1932р.

Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

і поступово наростають тривожні мотиви, пов’язані з думкою про можливість війни. Невдовзі загриміли розриви фашистських бомб над мирними оселями. Почалася Велика Вітчизняна війна.

нариси й статті, палкі вірші підіймали бійців у атаку, кликали до перемоги. Наче закличний звук сурми, звучать назви книг Малишка,
написані у роки війни:
"До бою вставайте" /1941/,
"Україно моя" /1942/,
"Понад пожари" /1942/,
"Слово о полку" /1943/,
"Битва" /1943/,
"Ярославна" /1946/.

книг Малишка, написані у роки війни: "До бою вставайте" /1941/, "Україно моя" /1942/, "Понад пожари" /1942/, "Слово о полку" /1943/, "Битва" /1943/, "Ярославна" /1946/.
Запалали огні за долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою ерегти.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність по краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
("Україно моя").

А. Малишко. Сторінки рукописного примірника книги А. Малишка "Україно моя". Ілюстрації художника Г. Пустовійта. 1924–1943 рр.

не тільки воєнної лірики, але й усієї творчості Малишка, навколо якої зосередились ідейно і тематично близькі поезії - "Київ", "Мати", "Моєму батькові", "Боженко", "Понад пожари". Вони відкрили поета великого, надали його постаті характерних і неповторних обрисів.
Після війни почався новий етап у творчості Андрія Малишка. Вийшли у світ збірки "Весняна книга" /1949/, "За синім морем" /1950/, "Книга братів" /1954/, "Що записано мною" /1956/, "Серце моєї матері" /1959/.

проніс у серці, тому мотив материнства органічно вріс в його поезію на всіх етапах творчості
...Мати моя, мати,
Стара голубко в сяйві сивини...
Тебе, маленьку, рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести. ("Мати").
Зворушливо і ніжно оспівав у своїх творах Андрій Малишко образ жінки - матері. Цей образ один із найулюбленіших у народній пісні. Він оповитий ніжною синівською любов’ю, зігрітий теплом народної шани.

армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947).
Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань.

р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».
Протягом 1935—1940 pp. він видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».
Протягом 1935—1940 pp. він видав збірки:
«Батьківщина» (1936),
«Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939),
«Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940).
У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

— 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій:
«До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі),
«Понад пожари» (1942),
«Слово о полку» (1943),
«Битва» (1943),
«Полонянка» (1944),
«Ярославна» (1946).
Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.

«Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію.
У 1950 р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.
Протягом 1961—1970 pp. вийшли збірки:
«Листи на світанні» (1961),
«Прозорість» (1962),
«Дорога під яворами» (1964),
«Рута» (1966),
«Синій літопис» (1968),
«Серпень душі моєї» (1970).

Історична довідка:
Ста́лінська пре́мія — щорічна премія діячам науки та мистецтва, за найкращі винаходи, в галузі військових знань, а також у галузі літератури, встановлена 1939 в СРСР. Присуджувалася у 1940—1953 роках. У 1966 була замінена на Державну премію СРСР

(1941), «Роки молодії» (1942),
«Щедре літо» (1950),
«Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973).

Україна» (1961),
«Ми з України» (1962).
Йому присвячено науково-популярну стрічку
«Андрій Малишко» (1969).

Роліт,
де йому встановлено пам’ятну дошку

шлюбі з відомою поетесою Любов’ю Забаштою. Про свою дружину він писав:

Ти прийшла у дні погожі,
Хай без цвіту й солов’я.
Стала в серця на сторожі,
Як провісниця моя.
Освітила кожен кутик,
Кожну рисочку чола,
Медяного хмелю жмуток
Біля серця заплела.

вітри не випили роси
Гомін, гомін по діброві
Дівча
Данило однорукий
Дощ
Жива легенда

Кармалюк
Каменотес
Лист до гречки
Пісня про Київ
Поезія
Полонянка
Правда
Прометей
Палають огні при долині
Пісня про рушник
Роздум
Розшумовуйся, зелений дубе

Теслярі
Ти мене накличешся ночами
Україно моя
Ходить вітер
Ходить вечір
Хмарина в небі голубім
Це було на світанку
Червоно-вишневі зорі
Чому, сказати, й сам не знаю
Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу
Заспів про Боженка

«Лірика» та поему «Прометей».
1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем».
1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».
Нагороджено двома орденами Леніна, Орденом Червоного Прапора, Орденом Червоної Зірки, Орденом «Знак Пошани»

ріднім краї — Одним одна коло воріт?

А.Малишко

17 лютого 1970р. Андрія Самійловича Малишка не стало.
Похований на Байковому кладовищі у Києві.

його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія.
У своїй поезії "Пам'яті побратима" Микола Нагнибіда написав:
А смерть він зустрів
наче птиця, -
В польоті, у небі мрій...
І сниться Вкраїні, сниться
Жайворонком в небі Андрій.