Презентация, доклад по украинской литературе на темуЛіна Костенко. Життєвий і творчий шлях письменниці. Роман у віршах Маруся Чурай

Ліна Костенко.
Життєвий і творчий
шлях письменниці.
Роман у віршах
“Маруся Чурай”

та уміння аналізу роману у віршах, розкрити характери, проблематику твору;
виховувати старшокласників у дусі поваги до минулого та гордості за свій народ, формувати високі моральні якості на прикладі героїв роману.
Тип уроку:
комбінований.
Обладнання:
Портрет та твори Ліни Костенко, роман "Маруся Чурай", мультимедійна презентація, запис пісні “ Засвіт встали козаченьки".

Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська

областьобласть) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса.

Мати Оксани Пахльовської Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської

преміїпремії (1987премії (1987), Премії Антоновичівпремії (1987), Премії Антоновичів (1989премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі,

за що була надовго виключена з літературного за що була надовго виключена з літературного процесу.

Авторка поетичних збірокАвторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977),

«Неповторність» (1980 «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987),

роману у віршах «Маруся Чурай»роману у віршах «Маруся Чурай» (1979роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська

преміяпремія 1987премія 1987), поеми «Берестечко» (1999премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року

опублікувала перший прозовий роман «Записки українського

самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед

українських книжок у 2011 році.

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний

доктор Львівськогодоктор Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилась від звання Героя України.

ріки” 1977
“Сад нетанучих скульптур” 1987
“Неповторність” 1980
“Вибране” 1989
“Маруся Чурай” 1979

за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги
«Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року

перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот.

полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом — віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.

СЛОВНИК

(боротьба народу проти польської шляхти);
Персонажі твору згадують далекі часи, коли на півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось українське козацтво, запорожці;
Згадується перший гетьман українського козацтва Дмитро Вишневецький.

сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір'ю у Полтаві.
В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю з заможньої полтавської сім'ї.

вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого.

Висновок:
ці усні народні оповідки документально
підтвердити не вдалося, бо судові акти
Полтавського магістрату згоріли під
час пожежі.

картиною життя України XVІІ століття.

Ідея:
незнищенність українського народу, глибока віра у його духовну силу і могутність.

Герої:
Маруся, Грицько Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вашняківна.

зустрічається не часто, класичним його зразком вважається “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна.

Сюжет - дві лінії (особиста та історична) – між собою тісно переплітаються.
Композиція :
роман складається з 9 розділів, різних за обсягом;
загальне знайомство з розділами;
перегляд діафільму.

над Чураївною, зразу ж уводить нас у змістову суть роману, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть у творі. У цьому розділі започатковані головні сюжетні та смислові лінії й починається досить активне розкриття характерів персонажів, яке продовжиться в наступних розділах.

Головне завдання другого розділу «Полтавський полк виходить на зорі» — у створенні важливого для роману художнього враження українського народу, який воює за свою волю. Мотив зображення полтавського полку, який вирушає в похід, є наскрізним у романі — це свого роду постійний смисловий мотив. Він вирішений надзвичайно тонко — немовби на музичному рівні — і є одним із прихованих чинників цілісності твору.

свідомості», «потоку почуттів») і несе основне навантаження в розкритті образу головної героїні твору. Зі спогадів Марусі Чурай ми дізнаємось про історію її нещасливого кохання, що подана на досить широкому соціально-побутовому й етнографічному тлі полтавського життя XVII ст.

Четвертий розділ « Гінець до гетьмана » немовби розширює просторові межі роману. Ми вже бачимо не тільки Полтаву, але й більшу частину України. Таке розширення українського простору є важливим композиційним прийомом, що генерує ідею української державності, якою, по суті, пройнято весь роман.

Така драматична напруга більш доречна у -фіналі твору, проте Ліна Костенко поміщає її в середині, цілком справедливо розраховуючи, що увага читача, який сприймає доволі довгий роман у віршах, повинна стимулюватися розмаїтими засобами, у тому числі подібними моментами конденсованої драматичної напруги.

Функціональна роль шостого розділу «Проща» в тому, що він, як і четвертий розділ, виводить читача із суто полтавського матеріалу на матеріал всеукраїнський. Але в «Прощі» український простір розкривається поволі — це неспішне, уважне споглядання. Мандрівний дяк, з яким подорожує Маруся Чурай, робить це споглядання осмисленим. Тому «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбувається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя. Цей розділ є дуже важливим для роману, бо без нього, на думку Г. Клочека, ми «мали б досить пристойний, з цікавим сюжетом історичний роман у віршах — але не було б видатного, з поважним історіософським смислом твору».

і світле воскресіння» — поєднані одним сюжетним стрижнем — облогою Полтави польсько-шляхетським військом. Поетеса вводить у сюжет твору таку історичну подію для посилення історичності як жанрової ознаки роману, але в цих розділах також продовжується й завершується розробка основних образів. Вони набувають остаточної викінченості. Крім того, розділи надають роману мистецької якості, яку умовно можна назвати стереоскопічністю. Завдяки тому, що Ліна Костенко укрупнено показує якісь окремі моменти українських реалій ХУІІ ст. (наприклад, ту ж «дідову балку», самого діда-галерника, багато епізодів із побуту обложеної Полтави, яскраві картини весняного пробудження українського люду тощо), бачення XVII ст. стає глибшим, об'ємнішим, розмаїтішим — стереоскопічнішим.

душ Марусі й Гриця. Маруся перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі; її силове поле — це небо:


Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.

пряму.
Він народився під такою зіркою,
що щось в душі двоїлося йому.
Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні.
Це як, скажімо, вірувати в бога
і продавати душу сатані.

«Маруся Чурай» Ліни Костенко
зауважував Михайло
Слабошпицький, —
не просто наша обікрадена й
поганьблена історія,
не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це партитура вічних мотивів духовного буття народу... Якщо в національному письменстві є такі твори, як «Маруся Чурай», значить, воно не безнадійне, і не безнадійна доля того слова — воно виживе й вистоїть у цьому складному й трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу».