Презентация, доклад по украинской литературе на тему Олесь Гончар

МПМЛ
Паніотова Людмила Михайлівна

не побільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну... Уільям Сароян

1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області у сім’ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни; батько перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби), мати – на заводі металевих виробів.

Олександра

бабусі та дідуся (батьків матері), з 1925 року вчився в рідному селі, потім у с.Горішках. У 1933 році – після закінчення семирічної школи в с.Бреусівка Козельщинського району працював у редакції районної газети "Розгорнутим фронтом" (с.Козельщина).

науки, сюди приїхав 1947-го зі столиці повідомити родичів, що "став письменником"

Харківському технікумі журналістики ім. М.Островського; по закінченні недовго працював учителем у с.Мануйлівка, потім в обласній газеті "Ленінська зміна". Саме тоді він писав перші оповідання і повісті (найбільш відомими з них є "Черешні цвітуть" та "Іван Мостовий"). У 1936 році почалася громадянська війна в Іспанії, і Олесь намагався домогтися того, щоб його відправили добровольцем на фронт. І це таки сталося – тільки в страшному 1941 році.

У 1938 році молодий письменник вирішив продовжити навчання і вступив до Харківсь-кого державного університету.

узяв до рук зброю. Гончар був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї; звичайно, що на передовій писати не було часу. Але іноді Олесь встигав занотувати олівцем у блокноті, який завжди носив з собою, римовані рядки.

Батьківщину", інших новел і романів письменника; в цей час Олеь Гончар написав поезії (видані 1985 року окремою книгою "Фронтові поезії"). Нагороджений орденами "Слави" і "Червоної Зірки", трьома медалями "За відвагу", медаллю "За оборону Києва".

О.Гончар написав романи "Альпи", "Голубий Дунай" (Державна премія СРСР, 1948 р.), "Злата Прага" (Державна премія СРСР, 1949 р.), які склали трилогію "Прапороносці«.

повість "Земля гуде", збірки оповідань "Новели", "Весна за Маврою", "Південь", "Чарикомиші", "Мама з Верховини" та ін., повісті "Микита Братусь" (1951 р.), "Щоб світився вогник", роман-дилогія "Таврія" (1952 р.), "Перекоп" (1957 р.), книгу нарисів "Зустрічі з друзями" (1950, про Чехословаччину), "Китай зблизька" (1951р.).

Троїцького собору

У 1959-1971 роках Олесь Гончар є головою правління Спілки Письменників України, у 1959-1986 роках – секретарем правління Спілки письменників СРСР; депутат Верховної Ради СРСР та УРСР.

1962 року.

з’їзді письменників України Олесь Гончар виступив з доповіддю "Думаймо про велике".

дня народження Льва Толстого. Київ, Державна опера ім. Т.Г.Шевченка, 1978 р.

Олесь Гончар із сином Юрієм. Одеса

за хмари" (1953), "Чари-комиші" (1958), повісті "Микита Братусь" (1951) і "Щоб світився вогник" (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія "Таврія" (1952) і "Перекоп" (1957) – історико-революційній проблематиці.

Олесь і Валентина Гончарі в Карпатах

Микола Бажан. Конча-Озерна, 1981 р.

Протягом 60–70-х років. Були створені романи "Тронка" (1963), "Собор" (1968), "Берег любові" (1976), "Твоя зоря" (1980), повість "Бригантина" (1972), новели "Кресафт" (1963), "На косі" (1966), "Під далекими соснами" (1970), "Пізнє прозріння" (1974) та ін.

Твори О.Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

1995 р.
Останнє прижиттєве фото

на Байковому кладовищі.

(посмертно).

соборність Шевченкового джерела. Сльоту, спекоту й завірюху Зазнав наш рід з усіх доріг... Собор душі і думки, й духу Беріг нас вічно – і зберіг. Олесь Гончар