Презентация, доклад НА ТЕМУ ФОРМИРОВАНИЕ МОТИВАЦИОННО-ЦЕННОСТНОГО ОТНОШЕНИЯ К ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЕ И ЗДОРОВОМУ ОБРАЗУ ЖИЗНИ

є за своєю сутністю системоутворюючою моделлю, яка спрямована на діагностику, корекцію функціонального, психофізіологічного, а також духовно-морального і соціального стану людини. Системність полягає у взаємопогоджених знаннях, уміннях та навичках, сформованих у дітей та молоді, які забезпечують необхідний рівень їх працездатності, моралі та духовності. Для цього потрібно знати основні положення фізіології, психології людини, соціології та інших суміжних дисциплін, які в сукупності дозволять реалізувати необхідні здоров'язберігаючі, здоров'язміцнюючі, здоров'яформуючі технології щодо свідомого ставлення до власного здоров'я і проявлятися у відповідних позитивних вчинках і діях.

складові здоров’я:

здоров'я учнів і, власне, кращий спосіб профілактики - систематичні заняття фізичною культурою. Тому відповідно до вимог сьогодення окреслені основні складові практичного втілення щодо мотивації усвідомленого позитивного ставлення учнів до фізичної культури та здорового способу життя. Основні складові здорового способу життя:

позитивного ставлення учнів до фізичної культури, здоров’я та здорового способу життя дає змогу вчителям фізичної культури, класним керівникам, шкільним психологам, батькам всебічно зрозуміти суть і причини тих чи інших явищ і процесів у розвитку масового охоплення учнів оздоровчою і фізкультурною діяльністю.
У період навчання у школі в учнів розкриваються творчі здібності та задатки до опанування фізичними вправами, спортивними іграми, відбувається найбільш активний розвиток моральних та естетичних якостей, становлення і стабілізація характеру, розвиток інтересу, формування позитивних звичок. Все це підкреслює, з одного боку, наявність високих потенційних можливостей учнів, а з іншого - необхідність максимальної реалізації цих можливостей в процесі формування в учнів здоров'язберігаючої компетентності.

складових здорового способу життя, збереження, розвитку здоров'я людей.
Але варто нагадати, що фізична культура (зокрема, освітня) — це галузь знань і практичної діяльності з розвитку здоров'я, гармонійного збільшення функціональних резервів людини. Тому педагоги повинні знати, як ті чи інші засоби фізичної культури впливають на певні системи дитячого організму, сприяють їх розвитку чи гальмують його; які засоби і методи покращують фізичну та розумову працездатність; як саме за допомогою засобів і методів фізичної культури розвивати духовність дітей. Вчитель має знати, які системи організму дівчаток і хлопчиків інтенсивно формуються в цей віковий період і які фізичні вправи, загартувальні, гігієнічні процедури активно впливають на їх розвиток і організм у цілому. Більше того, вчителі мають навчити дітей користуватися фізкультурно-оздоровчими засобами щоденно, формувати в учнів валеологічний світогляд. При цьому слід обов'язково розглядати питання безпеки, профілактики захворювань на заняттях фізичними вправами і загартувальними процедурами.

дозволяє учителю відповідно до поставлених педагогічних задач комплексно використовувати усі види засобів, відбирати найбільш ефективні фізичні вправи, розробляти нові системи фізичних вправ і повноцінно використовувати наявні педагогічні класифікації.
Для фізичного виховання характерна комплексність у застосуванні засобів, причому до засобів варто відносити, крім фізичних вправ, природні сили і гігієнічні фактори, але провідним і специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи.

виховання. Результативність фізичного виховання досягається завдяки використанню всієї системи засобів, однак значимість кожної групи засобів неоднакова: найбільша питома вага в розв’язанні задач фізичного виховання приходиться на частку фізичних вправ. Обумовлено це рядом причин.
Фізичні вправи, на відміну від інших рухових дій, виконуються відповідно до закономірностей фізичного виховання.
Фізичні вправи виражають думки й емоції людини, ії активність, ставлення до навколишнього середовища, а отже впливають на фізичну і духовну сферу особистості.
Фізичні вправи - це один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в області фізичного виховання, наукових і практичних досягнень.
Фізичні вправи впливають не тільки на функціональний стан організму, але і на особистість, що виконує їх.
Серед усіх видів педагогічної діяльності тільки у фізичному вихованні предметом навчання є рухові дії, спрямовані на фізичне удосконалювання того, хто навчається і виконувані заради засвоєння самих рухових дій.
Фізичні вправи можуть задовольняти природну потребу людини в рухах. Дефіцит у руховій діяльності, що утворюється у сучасної людини, може бути успішно ліквідований тільки за допомогою систем фізичних вправ.

здоров'я та здорового способу життя

Урок фізичної культури, уроки валеології, уроки ОБЖ, арттерапія, пальцеві ігри, самомасаж, психотренінги, інтерактивні заняття, фізкультхвилинки, фізкультпаузи тощо.

Інноваційні напрямки та технології у розвитку партнерських відносин з батьками з питань мативації ведення здорового способу життя, виховання фізичного розвинутої, психічно здорової дитини.

особистих якостей;
Можливості позакласної роботи;
Самостійні заняття фізичними вправами в сім'ї;
Озброєння учнів системою знань і умінь самостійно займатися фізичною культурою;
Cистемну роботу вчителя в будь-якому компоненті;
Систематична робота з батьками.

фізичного здоров'я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров'я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування;
на рівні психічного здоров'я (психологічного комфорту): відповідність пізнавальної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватна самооцінка, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;
на рівні духовного здоров'я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, відчуття прекрасного у житті, в природі, у мистецтві;
на рівні соціального здоров'я (соціального благополуччя): сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання. Формування здорового способу життя, культури здоров'я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної ваги до мотиваційної сфери дітей та молоді у прагненні бути здоровими. Мотивація на здоровий спосіб життя - це система ціннісних орієнтацій, внутрішніх спонук до збереження, відновлення і зміцнення здоров'я.

до фізичної культури, здоровя та здоровий спосіб життя

Серед форм і методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До них також належать соціальне проектування, метод відкритої трибуни, ситуаційно-рольова гра, соціально-психологічний тренінг, інтелектуальний аукціон, «мозкова атака», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, гра-драматизація тощо.
Доцільно застосовувати традиційні методи: бесіда, диспут, лекція, семінар, роз'яснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи вироблення звичок, методи вправ, контролю і самоконтролю, створення громадської думки тощо.
Застосування цих методів сприяє утворенню у дітей адекватної моральної самооцінки, дає можливість організувати дієву роботу з формування позитивної мотивації цінностного відношення до фізичної культури, здоровя та здоровий спосіб життя, знецінити і зруйнувати негативні мотиви, перебудувати і змінити негативні форми у поведінці дітей та молоді на позитивні; підтримати, посилити позитивні моральні спонуки, активізувати їх прояви чи загальмувати негативні мотиви, знизити їх силу, утримати учня від прояву негативної мотивації на здоровий спосіб життя.

мативації ведення здорового способу життя, виховання фізично розвинутої, психічно здорової дитини

Загальний напрямок в розбудові партнерських відносин з батьками полягає в наданні знань щодо виховання в сім'ї всебічно розвинутої, фізично здорової, психічно стійкої особистості.
Викликано це однобічним розвитком дитини в сім'ї, яка лежить в площині прагматизму.
Для забезпечення партнерської співпраці учитель - батьки - учень з питань фізичного та психічного здоров'я дитини маємо два напрямки:
Особиста співпраця з батьками з питань підвищення рівня
фізичного здоров'я, подолання психічної ти фізичної втоми, просвітницька робота, критерії оцінювання знань, умінь, навичок дитини.
Спортивно-масові та оздоровчі заходи.

збереження, розвитку здоров'я людей. Вирішення проблеми збереження власного здоров'я закладено у самій людині, у знанні та розумінні нею проблем формування, збереження, зміцнення і відновлення його, а також в умінні дотримуватися правил здорового способу життя. Діти повинні усвідомлювати, що майбутнє кожного, як і держави в цілому - за здоровими поколіннями, бо фізично і морально здорова людина нездатна творити і приносити користь іншим людям.

з врахуванням вікових особливостей учнів.

Тому необхідно:
надавати реальну допомогу кожному учневі з розвитку
позитивних якостей, необхідних для повноцінного життя;
привернути увагу учнівської молоді до власного
здоров'я;
постійно пропагувати принципи здорового способу життя;
інформувати дітей про вплив згубних звичок на їх здоров'я;
розвивати уміння і навички здорового способу життя;
залучати батьків та широку громадськість до утвердження
принципів здорового способу життя.

що підвищення
рівня знань про шкідливі звички і наслідки їх вживання є
ефективним засобом відмови від них;
емоційне навчання — цей підхід базується на припущенні про те,
що залежність від наркотичних речовин і шкідливих звичок частіше
розвивається у людей, що мають труднощі у розумінні і вираженні
власних емоцій; зміст такого навчання зводиться до надання
допомоги учням у подоланні таких звичок;
виховання психологічної протидії щодо вживання наркотичних
речовин — цей підхід фокусується на прищепленні таких соціальних
навичок, як уміння дитиною сказати «Ні» у відповідь на пропозицію
спробувати наркотики;
зміцнення здоров'я, що ґрунтується на взаємодії особистого
вибору і соціальної відповідальності за власне здоров'я.