Презентация, доклад Психологическое консультирование в кризисных ситуациях

активну життєву позицію, і в першу чергу, щодо самого себе. Л. Б. Шнейдер

людини. Сенс – це встановлення відповідності між структурою цінностей людини і ситуацією, в якій вона знаходиться. У основі кризи лежать ситуації втрати провідної цінності або її фрустрації, а також зіткнення двох рівних цінностей або зміна життєвій ситуації.

зберігає певний шанс виходу на колишній рівень життя.


Ситуація другого типу – власне криза – назавжди перекреслює наявні життєві задуми, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості і сенсу її життя.






 

описати кризові ситуації. Це поняття стресу, фрустрації, конфлікту і кризи.
Виділяють три рівні кризового втручання:
1) заходи, що приймаються для запобігання кризи;
2) мінімізація безпосередніх наслідків кризи;
3) довгострокові програми для найбільш постраждавших від кризи.

характерних симптомів, що виникають після переживання сильного стресу.

спогади про подію, що нав’язливо повторюються;
2. сни про подію, що повторюються;
3. такі дії, начебто подія відбувається знов;
4. інтенсивні важкі переживання, які були викликані зовнішньою або внутрішньою ситуацією, що нагадує про травматичну подію або символізує її;
5. фізіологічну реактивність на стимули або ситуації, які нагадують про подію.

альянс.
По-друге, під час планування консультативного процесу психолог повинен проявляти турботу про фізичну безпеку клієнта.
По-третє, психолог повинен надати інформацію щодо симптомів ПТСР і супутніх проблем.
По-четверте, супутні розлади повинні бути ідентифіковані і піддані дії.

відмова повірити в те, що сталося, можуть бути дуже сильними в перші години. Перший тиждень. Необхідність проведення похорону й інші турботи займають всі думки людини, і почуття втрати може переноситися чисто автоматично, що може супроводжуватися відчуттям «занепаду» і емоційного й/або фізичного виснаження. 2-5 тижнів. Тут переважає почуття залишеності як родиною, так і друзями, що повернулися до своїх повсякденних турбот після похорону. Наслідки шоку усе ще є сильними, але можуть з'являтися відчуття, що все не так погано й життя триває. 6-12 тижнів. На цій стадії знімаються всі наслідки шоку і усвідомлюється реальність втрати. Спектр пережитих у цей час емоцій досить широкий, людина відчуває втрату й погано контролює себе. 3-4 місяці. Починається цикл «гарних і поганих днів». 6 місяців. З настанням шестимісячного строку починається депресія. Вага пережитого слабшає, але не емоції. 12 місяців. Перша річниця смерті може бути або травмуючою, або переломною, залежно від наслідків пережитих за рік страждань. 18-24 місяця. Біль втрати стає терпимим, і людина, що пережила втрату близької людини, потроху вертається до колишнього життя. Саме в цей період часу зникають зі словникового запасу слова «важка втрата» і «горе».

період часу люди описують, вживаючи слово «автопілот».
2. Сплеск емоцій. Ми можемо й не побачити сильного сплеску емоцій у момент смерті.
3. Депресія. Депресія збирає всі вище згадані емоції й підсилює їх, додаючи почуття безпорадності й безнадійності.
4. Фізичні симптоми страждання. Такі ж як у померлого.
5. Занепокоєння. «Де зараз мій коханий?» або «Чи щасливий він/вона?».
6. Ворожість. Найчастіше «мішенями» стають бог, лікарі, священик і померлий.
7. Провина.
8. Страх.
9. Лікування пам'яті. Коли спогади стануть викликати менше страждань, людина знову знайде здатність сприймати навколишній світ у його реальності.
10. Прийняття.

значна втрата або збільшення ваги.
3. Дратівливість.
4. Складності з концентрацією уваги.
5. Втрата інтересу до новин, роботи, друзів, церкви й т.д.
6. Пригніченість.
7. Апатія й відчуження; самітність.
8. Плач.
9. Самобічування.
10. Суїцидальні думки.
11. Соматичні симптоми
12. Почуття втоми.
13. Застосування медикаментів (снотворних, заспокійливих).
14. Галюцинації, ототожнення з померлим або відчуття його
присутності.

реакції на смерть близького.
3. Сильна депресія, що супроводжується безсонням, почуттям самознищення, напругою, гіркими докорами на свою адресу й необхідністю самобичування.
4. Поява хвороб психосоматичного характеру.
5. Іпохондрія: розвиток симптомів, від яких страждав померлий.
6. Надактивність: людина, що пережила втрату, починає розвивати кипучу діяльність, не відчуваючи болю втрати.
7. Шалена ворожість, спрямована проти конкретних людей, часто супроводжувана погрозами, однак тільки на словах.
8. Поведінка, не сумісна з нормальним соціальним і економічним існуванням. Може бути повна зміна стилю життя.
9. Стійка недостача ініціативи або спонукань, нерухомість.
10. Слабко виражені емоції, нездатність емоційно відчувати.
11. Різкі переходи від страждань до самовдоволення за короткі проміжки часу. Можливе виношування суїцидальних планів.
12. Зміна відношення до друзів і родичів, дратівливість, небажання набридати, відхід від соціальної активності, прогресуюча самітність.
13. Розмови про суїцид, возз'єднання з померлим, про бажання з усім покінчити.

відчуття, ніби нічого не трапилося. Нерідко зустрічається протилежна поведінка – заперечення події. - муміфікація; - ситуація, коли людина «бачить» померлого в кому-небудь іншому – наприклад, овдовіла жінка бачить чоловіка в дитині; Інший спосіб, яким люди уникають реальності втрати, – заперечення значущості втрати. - іноді люди поспішно прибирають всі особисті речі покійного, все, що може про нього нагадати; - інший прояв заперечення – «виборче забування». В цьому випадку людина забуває щось, що стосується покійного; - третій спосіб уникнути усвідомлення втрати – заперечення безповоротності втрати – захоплення спіритизмом.

на увазі, що потрібно пережити всі складні відчуття, які супроводять втрату.

Виконання цього завдання ускладнюється оточуючими.
можливе уникнення усіляких спогадів про покійного;
деякі люди починають з цією метою вживати алкоголь або наркотики;
інші використовують «географічний спосіб» – безперервні подорожі або безперервну роботу з великою напругою, яка не дозволяє задуматися про що-небудь, окрім повсякденних справ.

не тільки об'єкт, якому адресовані відчуття і від якого відчуття виходять, вона позбавляється певного устрою життя. Четверте завдання – це збудувати нове відношення до померлого і продовжувати жити. Емоційне відношення до померлого повинне змінитися так, щоб з'явилася можливість продовжувати жити, вступати у нові емоційно насичені відносини.

змінюють психічний стан; 3) участь в азартних іграх, включаючи комп'ютерні; 4) сексуальна адиктивна поведінка; 5) переїдання або голодування; 6) «роботоголізм»; 7) проглядання телепередач, тривалі прослуховування музики; 8) політика, релігія, сектантство, великий спорт; 9) хворе захоплення літературою в стилі «фентезі», «дамськими романами» і т.д.

Його метою і завданнями є: - емоційна підтримка  й увага до переживань клієнта; - розширення свідомості та підвищення психологічної компетентності; - зміна ставлення до проблеми (від «глухого кута» до «вибору рішення»); - підвищення стресової та кризової толерантності; - розвиток реалістичності та плюралістичності світогляду; - підвищення відповідальності клієнта і вироблення готовності до творчого освоєння світу.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ – відхід від реальності у світ ілюзій. 2 стадія – БУНТ – звинувачення всіх, злість, ярість. 3 стадія – ТОРГ– звернення до вищих сил з проханням допомогти, за це людина обіцяє змінитись, стати іншою. 4 стадія – ДЕПРЕСІЯ – відчуття непотрібності, зневіри, відчаю, думки про суїцид.

дозволити клієнтові виговоритися й виразити свою тривожність.

природна реакція, і патологічний – фобія. Консультантові важливо розібратися, яку вторинну вигоду витягає клієнт зі своєї «боягузливої» поведінки.

вона є значно дієвішою, ніж страх, вона породжує агресію. Тут потрібно дати клієнтові можливість повніше поділитися своїми переживаннями.

зроблених учинків. У цьому випадку є можливою й необхідною розплата. Невротична провина виникає через уявні провини або порушення заборон. Для неї характерні перебільшеність і нещирість. Джерелами екзистенціальної провини є: недостатня самореалізація, обмеженість зв'язків із близькими людьми. Цієї провини уникнути не можна, тому важливо її усвідомити.

3. Песимізм. 4. Почуття провини й низька самооцінка. 5. Відчуття неадекватності («Я не можу»). 6. Порушення сну. 7. Недоїдання або втрата ваги. 8. Низька мотивація або апатія, млявість. 9. Втрата інтересу до активного життя, друзів, родини. 10. Низька енергетика – швидко наступає втома. 11. Тихий голос, слабкі емоції. 12. Втрата пам'яті або слабка концентрація уваги. 13. Тілесні скарги. 14. Почуття неприйняття. 15. Зміна звичок.

суїцидальних думок або тенденцій. Наступне завдання - оцінка ступеня небезпеки «летальності» ситуації. Наступне важливе завдання – виявити м'яку, обережну турботу про клієнта, допомогти йому зважитися на дії, що виключають самогубство, хоча б тільки в цей момент часу.

самогубство, ніколи не зроблять його. Факт: Майже кожному «вдалому» суїциду передують попередження або інші сигнали про готовність до вчинку. Коли хтось говорить про здійснення самогубства, мова, швидше за все, іде про попередження або ж це «звернення за допомогою». Міф: Розмова з ким-небудь про його суїцидальні думки може підказати співрозмовникові ідею суїциду або навіть спонукати його зробити це. Факт: Розмова про суїцидальні настрої співрозмовника, у дійсності демонструє йому, що хтось готовий зрозуміти й розділити його біль. Міф: Покінчують життя самогубством душевнохворі люди. Факт: Більшість суїцидентів не страждають психічними захворюваннями. Вони можуть відчувати розпач, розчарування, депресію, але все це в межах норми переживань. Міф: Якщо хтось вирішив покінчити життя самогубством, запобігти йому неможливо. Факт: Мотивація більшості суїцидентів є амбівалентною. Багато хто з них прагне не стільки до смерті, скільки до рятування від страждань (і фізичних, і душевних). Вони відчувають себе нещасними, але хочуть, щоб їх врятували. Міф: Якщо хтось зробив невдалу спробу самогубства, наступні спроби є малоймовірними, тому що людина «одержала гарний урок». Факт: Близько 80% тих, хто здійснив суїцид, мали до того невдалі спроби.

подолання ним життєвих стресів, криз, травм. !!!