Презентация, доклад Вклад юних земляків в перемогу над фашизмом через віддану працю в тилу

О.А.

Вклад юних земляків в перемогу над фашизмом через віддану працю в тилу

нашого земляка молодогвардійця. Волонтери вирішили провести пошук і з`ясувати, хто в нашому селі працював в тилу. Чи були серед них юні хлопці і дівчата?

матеріал про юнаків і дітей, що своєю відданою працею внесли посильний вклад в перемогу над фашизмом.
У зв’язку з цим ми поставили такі задачі: виявити та зустрітися з учасниками Великої Вітчизняної війни, які працювали в тилу; з’ясувати їх трудовий внесок у перемогу над ворогом.
Методами дослідницької роботи були: інтерв’ю з учасниками трудової діяльності під час війни в тилу, бесіди з рідними тих, кого вже немає в живих, або живуть за межами села, запис розповідей свідків воєнних подій, збір фотоматеріалів та документів, знайомство з печатними виданнями про «дітей війни».

юнацьким запалом працювали, допомагали державі подолати ворога. Їхні серця були сповнені патріотизму. Кожному хотілося, щоб швидше закінчилася війна і воєнне лихоліття, щоб повернулися з фронту живими батьки, брати, сестри. Щоб зникли з рідної землі фашисти – загарбники із своїм «новим порядком». Багатьох з них вже немає. У нашому селі живуть сьогодні, колись юні, а тепер уже похилого віку, трудівників тилу. Одні з них наші земляки - односельці, що народилися, жили у селі під час війни і живуть зараз.

Віддана праця юних земляків у тилу

війни. Сєрова Катерина Петрівна згадує, як вона разом з іншими юнаками та дівчатами із села Великий Суходіл, Краснодону і сіл Краснодонського району працювала на копанні ровів під станицею Митякінською в червні 1942 року. Вони копали цілий місяць, жили в станиці у селян, харчувалися у спеціальній їдальні МЕШТОРГ від воєнкомату. Очолював об’єкт Федонін Георгій, якого всі звали дядя Жора. Він був підліткам і за «маму», і «тата», і за вихователя. Суходільці трималися вкупі, допомагали один одному виконувати норму. Працювали парами. Вона працювала разом з Риндіною (Косоноговою) Ганною.

та дівчатами із села Великий Суходіл, Краснодону і сіл Краснодонського району працювала на копанні ровів під станицею Митякінською в червні 1942 року.

копали Рябов Іван Ілліч з Мельниковою (Рябовою) Олександрою та Часовською (Шаталовою) Лізою.

у 1943 році, випікала хліб для солдат Червоної Армії, які проводили маневри по визволенню Краснодону і розміщувалися у лісі на лівому березі Дінця, між Великим Суходолом і с. Лопуховатим, де вона жила з бабою Марфою.

класу. Разом з іншими дітьми на биках возили солому на ферму, на косарках скидали жито, вручну садили кукурудзу, працювали в полі.

Часовським Василем, Ритіковим Олександром, Власовим Миколою, Колесниковим Євгеном, після визволення села у 1943 році, працювали в колгоспі: возили діжками на волах воду в поле, де працювали дорослі, випасали худобу, віяли на токах зерно, просушували його. За селом було чотири гумна, до яких ішли пішки. Часто це були роботи вночі. Ходили працювати після школи з великим бажанням, бо їх там годували.

Він тоді жив в Алтайському краї. У 1942 році він навчався в 5 класі. Разом зі своїми однолітками і друзями трудився в колгоспі. За кожним із них закріпили пару коней зі збруєю, плуг, борону і по 1га землі. Орали, боронили, сіяли вручну, його обрали ланковим по вирощуванню зернових культур. Доглядали за полем до самих жнив, рвали бур’яни. Косили хліб вручну косами.

колгоспі «Нове село» (сел. Ізварине Краснодонського району). Орали на коровах в полі, сіяли вручну зерно, яке підвозили на конях.

Мости Тарасівського району Ростовської обл.. Разом з іншими хлопцями заготовляв сіно, перевозив на волах і сіно, і зерно, і інші поклажі. Працював прицепщиком на тракторі.

Великого лиха наробили німці у селі: у ставку постріляли з автомата гусей, підірвали млин, забрали худобу. Залишився один кінь, на якому возили загиблих солдат. Їх було дуже багато, складали штабелями, а потім ховали. Діти носили воду робітникам на поле, збирали колоски, віяли зерно.

фашистами своєю трудовою книжкою. Перший запис в ній позначено 1943 роком. Коли розпочалася війна, він вчився у 5 класі і жив з батьком на х. Северин Тиблинського району на Кубані. Мати і брат Павло, якому було 5 років, померли в роки голодомору 1932-1933 років. Батько зранку і до пізньої ночі працював. Жили бідно. Всього в житті добивався сам.

воюем за страну,
И даже брали в плен мы «генерала».
Все мужчины были на войне,
Остались старики и женщины в селе,
Они коровами пахали той весной,
А мы, подростки старшим помогали.
Зимой работали в колхозе.
Бригадир доверил нам коней,
Навоз возили в поле по морозу,
Летом снопы свозили мы с полей…
 

Ніби про мене написано вірш Василя Кравчука, ветерана війни і труда з міста Антрациту «Діти війни», в якому є такі слова:

господарства. В колгоспах, радгоспах, на будівництві, в шахтах, на підприємствах вони виконували свій трудовий обов’язок, подавали приклад молодшим поколінням. Держава відзначила їх працю державними нагородами. Під час святкування знаменних дат, присвячених ювілеям Перемоги у Великій Вітчизняній війні вони нагороджувалися пам’ятними медалями та знаками. Ці люди часті гості нашої школи. Вони передають нам своє ставлення до Батьківщини і обов’язки перед нею, прививають любов до рідною землі, України, вчать шанувати пам'ять тих, хто в роки війни своєю наполегливою працею, своїм життям, кував Перемогу.
Робота над проектом відкрила для нас нову сторінку в історії нашого села. По – іншому ми дивимося на тих стареньких бабусь і дідусів, що приходять на свято Перемоги і сідають поряд з ветеранами війни. Діти дарують їм квіти і свою повагу.