Презентация, доклад на тему Презентація до уроку природознавство Прислів'я та загадки про воду

учні 3 класу Старокотельнянської гімназії
Комп’ютерну верстку і дизайн виконала вчителька Лящук О.М.

вода.

воді – велика риба.
Глибока вода не каламутиться.
Глибока вода тихо пливе.
Де вода, там і біда.
З брудної води іще ніхто чистим не вийшов.
Мала вода – великий шум.
Не в кожній воді мило розпуститься.
Не скрізь там вода, куди хилиться верба.
Прийшло з води, пішло з водою.
Тяжко плисти проти води.
Стояча вода – калюжа.
Бистра вода надійде та не перейде, а тиха мулить та й мулить.
Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає.
Мала крапля великий камінь продовбає.
Аби вода, а жаби будуть.
В болото влізти легко, а назад хоч воли впрягай.
Море – рибальське поле.
Ложкою води з моря не вичерпати.

йде спокійно.
Добре річці з потоками.
Хоч річка і невеличка, а береги ламає.
Вогонь – біда, і вода – біда, а без вогню і без води ще більша біда.
Вогонь і вода добре служать, але лихо панують.
Вогонь – то брат води.
Вогонь – цар, а вода – цариця.
Вогонь з водою ніколи не погодиш.
Вода з вогнем не товариші.
З вогнем не жартуй, воді не вір і з вітром не дружи.
Вогонь – більший ворог, як вода.
Багато грому – мало дощу.
Від дощу – не у воду, від вогню – не в полум’я.
Дощ упору – золото.
Дощ у жнива – як п’яте колесо до воза.
Дощ ллє як з бочки, мабуть, десь бог чопок загубив та й нічим заткнуть.
Дощ і сніг на небі не згниють, але на землю прийдуть.
Дощ вимочить, сонечко висушить, а буйні вітри голову розчешуть.

дякують дощеві, а подорожній лає.
На дощі змокнеш і в плащі.
Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу – корець болота.
Не треба дощ просити, він прийде, як будем косити.
Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.
Оце дощ глухий: не йде, де просять, а йде, де косять, не йде, де чорно, а йде, де вчора.
Ранній дощ, що вдовиний плач: довго не триває.
Там такі дощі перуть, що аж клекотить.
Нехай іде дощ, наловим риби – буде борщ.
Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи.
З великої хмари малий дощ.
Не все дощ іде, як гримить.

хмара приносить дощ.
Град аж стогне в хмарі.
Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.
Багато снігу в році – багато хліба в тоці.
Нема снігу – нема сліду.
Сніг сипле мов з рукава.
Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.
Снігу надме – хліба прибуде, вода розіллється – сіна набереться.
Скільки сніг не лежатиме, а розтанути мусить.
Ще і в мишачу нірку навіє снігу.
Як приходить сніг з дощем, то йдуть до шевця з плачем.
Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, то й пастух устане.
Де верба, там і вода.
Ліс і вода – брат і сестра.
Закрути міцніше кран, щоб не витік океан.

(бурульки)
Росте вона додолу головою,
Росте вона холодною зимою.
А тільки сонечко засяє –
Вона заплаче і вмирає. (бурулька)
Поясок ясний зіткала,
Небеса підперезала.
Після дощику з’явилась,
Різнобарвно заіскрилась. (веселка)
Тільки дощик прошумів
Над лужком, над лісом –
Хтось у небі рушничок
Вишитий повісив. (веселка)
(

є? (веселка)
Вийшла звідкись гарна дівка,
На ній стрічка-семицвітка;
А де з річки воду брала,
Там коромисло зламала. (веселка)
Буває хмаркою вона,
Пушинкою буває,
Бува, як скло,
Крихка й тверда –
Звичайна, підкажіть, … (вода)
Що таке: пливе і ллється,
Часом на камінь дереться,
Як немає все всихає,
Звір і птах помирає. (вода)

(град)
Із-під гірки, з-під крутої
Прокрадається норою
Та й до моря утіка.
Через лози по ярках. (джерело)
Дивну силу воно має –
З-під землі свій шлях долає.
Непримітне й невеличке,
Поїть ріки і кринички. (джерельце)
В’ється, плине річечка,
Як срібляста стрічечка.
Починалась річка ця
Із малого … (джерельця)
У річці купався,
У хмарці ховався,
Від блискавки-грому
Полинув додому.
На землю спустився –
На сто крапель розбився! (дощ)

(іній)
Рано-вранці увесь світ
Вбрався в білий оксамит.
А як вітер нападе –
Оксамит цей пропаде. (іній)
Скрізь зима. – Та що це, сон?
Сад цвіте! – гука Антон.
- Білий цвіт он на калині!..
Та ми знаєм, що це … (іній)
Вчора ще у річці
Плескалась водичка.
Як з’явився сивий дід,
То зробив з водички … (лід)
Прозорий, мов скло,
А не вставиш у вікно. (лід)

–
Потекла вода з-під вушка.
Що це? (сніг)
З голубого вулика
Вилетіли бджоли –
Білим вкрили вулиці,
І хати, і поле.
А на яблуні старій
Сів одразу цілий рій. (сніг)
Як до рук його беру,
Він мені кричить: - Помру!..
Як тримаю на вогні,
Він кричить ще дужче: - Ні!
І тікає за поріг,
Не живе у хаті … (сніг)
Біла баба мовчки йшла,
Величезний міх тягла,
Розв’язався в баби міх –
Полетів додолу … (сніг)
Як борошно, він білий-білий,
Здається, світ укрився цілий,
Все падає, все нароста,

сонця боїться? (сніг)
В небі хмара пролітала,
Білий пух порозсипала.
Він на землю міцно ліг,
Називають його … (сніг)
Я падаю на ваші хати,
Я білий-білий, волохатий,
Я прилипаю вам до ніг
І називаюсь просто … (сніг)
Ішов – без доріг.
Де йшов – там ліг.
Лежав до весни,
Навесні побіг. (сніг)
І не борошно, а білий,
І не вата, а м’який,
І, як дзеркало, блискучий, -
Покриває гори, кручі,
Застеляє землю вкрай,
Щоб був кращий урожай.
Що це, друже? Відгадай. (сніг)

пори,
Встало й збігло із гори. (сніг)
Ніжна зірка біла-біла
На долоню теплу сіла.
А як сіла, то й розтала,
Голуба водичка стала. (сніжинка)
Зірка сніжно-біла
На рукав мені злетіла.
Поки ніс її сюди,
Стала краплею води. (сніжинка)
На дерева і на шлях
З неба впала тьма комах.
Вітер їх жене із двору,
А вони – то вниз, то вгору.
Прилетить весною птах –
Та й не буде тих комах. (сніжинки)

пролежать до весни.
Відгадали, хто вони? (сніжинки)
Що це вранці за дива, -
Морок землю покрива.
На ліси, поля, на лан
Густий стелиться … (туман)
Не дід, а сивий.
Не спить, а стелиться.
Вкриває землю й океан,
А зовуть його … (туман)
Заховав дідусь в мішок
Річку, поле і гайок.
Сонце із-за хмар пробилось,
Діду млосно враз зробилось.
Кинув долі той мішок,
Та й чкурнув собі в гайок. (туман)
Йшов хлопчина через ліс,
Молоко в цеберку ніс.
Хлюпнув трішки молока,
Зникли поле, ліс, ріка. (туман)

(фонтана)
По ланах, житах безкраїх,
По морях вона гуляє,
То, сердешна, в берег б’ється,
В бризках піниться, сміється. (хвиля)
Поскубують травичку
Білесенькі овечки
На тій горі високій,
Що звідси недалечко.
Вітрець тихенько свисне,
І в ту ж таки хвилину
Помчать собі овечки
На іншу полонину. (хмари)
З небокраю, з-за діброви
Вийшли кралі чорноброві,
Принесли водиці жбан,
Полили великий лан. (хмари)