Презентация, доклад Художник с душой поэта

тут 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. у родині кріпаків Григорія Шевченко і Катерини Бойко народився син Тарас. Батьки Тараса, даючи йому ім’я, нібито передбачали його майбутній характер. Ім’я Тарас у перекладі з грецької – бунтівник, непокірний, безстрашний. Через рік родина переїздить до села Кирилівки.
Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

«Хата батьків у Кирилівці» 1843 р.

Тарас жив у дядька Павла. Згодом майбутній поет іде до кирилівського дяка Богорського. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра. Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які заставляють прислужувати їм. Утративши надію стати маляром, Шевченко повертається до Кирилівки.
У дяків Тарас навчився читати, писати й малювати, але на той час Шевченкові було вже 14 років і його зробили козачком В. Енгельгардта.
В 1829 році разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися. Найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

«Погруддя жінки» 1830 р.

Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!

Російської імперії – Петербурга з’явилася валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив’язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгарда Тарас, який разом з іншими прибув до столиці.
У Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва вже в ролі найманого робітника-підмайстра.

Портрет пана Енгельгарда. 1833 р.

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.

денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком – художником Іваном Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху.
Сошенко познайомив його з видатними діячами російської і української культури - Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою. Спільними зусиллями цих людей талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва.

“Портрет В. Жуковського”. Робота К. Брюллова. 1837 р.

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люди.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують медалями за малюнки з натури і живописні твори, зокрема в 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Цей перший жанровий твір, побудований на оригінальному сюжеті, за характером композиційного вирішення та колоритом має ознаки "брюлловського стилю".
Сцена ворожіння відбувається на тлі романтичної обстановки. Молода дівчина в українському вбранні простягла руку циганці і, відвернувшись від неї, насторожено слухає слова ворожіння.

«Циганка-ворожка». 1841 р.

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я »

1843 року Тарас Григорович разом з Євгеном Гребінкою виїхав на Україну. Поїздка була пов’язана з бажанням побачитися з братами і сестрами, а також здійснити задум – відобразити в малюнках життя, побут українського народу та природу України.
Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущання над селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враження від цієї поїздки Шевченко пізніше використав у своїх поезіях та повістях.
Українські поміщики запрошували Шевченка до себе, намагалися відвернути увагу поета від життя народу.
Один лубенський поміщик запросив Шевченка на обід. Коли поет прийшов, у передпокої дрімав слуга. Господар ударив слугу в присутності гостей. Поет зблід, надів шапку і залишив господаря. І не повернувся, хоч як його просив поміщик.
Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він видає на власні кошти альбом “Живописна Україна”, куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині».

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

року” нагадує історичний момент з часів народно-визвольної війни 1648-1654 років в Україні, коли на переговори до Богдана Хмельницького прибули російські, польські та турецькі посли, які чекають на прийняття гетьманом.
Пояснювальний текст Шевченка:
“Із Царяграда, із Варшави і Москви прибували посли з великими дарами єднать Богдана і народ український, уже вольний і сильний. Султан, окреме великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвій хутрі, [к]шталт княжої порфири, булаву і шаблю, одначе рада (опріче славного лицаря Богуна) присудила єднать царя московського”.

Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну

Шевченко протиставив народний суд українського селянства царському, панському чи поміщицькому, вважаючи перший важливішим і справедливішим. Перед хатою зібралися старші, поважніші селяни, а за рогом хати бачимо і писаря та селянина зі штрафом у руці.
Пояснювальний текст Шевченка:
“Отаман збира на село громаду коли що трапиться незвичайне на раду і суд, коло оранди або на майдані, громада, порадивши і посудивши добре і давши мир ворогам чи то кару, розходиться, п’ючи по чарци позвової”.

Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України;
Чи там раду радять, як на турка стати,
Не чуємо на чужині

під час обряду сватання. Зображення цікаве тим, що у ньому художник підкреслив вільний вибір нареченого і нареченої, під час якого не втручаються поміщицькі накази.
Пояснювальний текст Шевченка:
“Покохавшись літо чи то два, парубок з дівчиною, розпізнавши і уподобавши одне другого, парубок до дівчиного батька і матері посила старостів, людей добромових і на таку річ дотепних; коли батько й мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку”.

Невесело на свiтi жить,
Коли нема кого любить.

нам поширену у фольклорі розмову солдата зі Смертю, спрямовану проти царського самодержавства. Відслуживши двадцять п’ять років, стративши на війні “за віру, царя і вітчизну” ногу, повертається додому старий солдат. На околиці українського села його зустрічає Смерть з косою. Але вона не лякає солдата, бо вони здавна знайомі. Він же ж не раз дивився їй сміливо в очі, а його воля і прагнення до життя та презирство до смерті завжди перемагали.
Пояснювальний текст Шевченка:
« – А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? і де таки табачку брали: чи не з чимиричкою часом?! бо ми вас знаємо, піддобрики!!!
– Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно лубенский…»

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Шевченка появилася гравюра-естамп під назвою “Видубицький монастир у Києві”, збудований в XI столітті як особлива споруда Михайлівської церкви.

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє;
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.

зображено берег Дніпра і дорогу, простягнену попід кучерявими вербами в далечінь. На першому плані видніє ліворуч дороги постать сидячого старця, а праворуч наштриховано кілька жінок, що вдягаються після купання в ріці, з пароплавом на ній.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра

Найвідоміша Шевченкова картина – «Катерина» (1842 р.), створена за мотивами однойменної поеми.
На вродливому обличчі юної Катерини – вираз глибокої образи, сорому і водночас покірності. Постать дівчини освітлена яскравим сонцем. На другому плані картини, затемненому, спокусник – офіцер на коні. Злодійкувато оглядаючись, він пришпорює коня, щоб швидше втекти. Як і в поемі, на картині краса дівчини протиставляється тяжкій її долі. Чарівна голівка опущена, аж ніби тремтять припухлі губи, очі заплакані, почервонілі од сліз, які Катерина ледь стримує. Дівчина повільно йде, низько схиливши голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу. На що варто звернути увагу, на рисунок її ніг - майже точно копіює ноги «Сікстинської мадонни» Рафаеля, яку Шевченко знав з багатьох гравюр. Навіщо зображений на картині селянин-ложкар? Шевченко хотів показати своє і простих людей ставлення до трагедії селянської дівчини. Співчутливим і розуміючим поглядом проводжає Катрю літній селянин, що надивився на віку всякого горя.
Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які вирували в його серці. Дівчина символізує страждання українського народу, російський солдат на коні - самодержавну Росію, яка гнобить Україну, селянин, (схожий на козака Мамая) уособлює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує творчість Тараса.

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.

“Катерина”. 1842 р.

комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами.

“Костьол у Києві”. 1846 р.

Ішов кобзар до Києва
Та сів спочивати.
Торбинками обвішаний
Його повожатий.
Мале дитя, коло його
На сонці куняє,
А тим часом старий кобзар
Ісуса співає.

автопортрети і малював їх протягом усього життя. Примітно, що всі автопортрети дуже реалістичні, Шевченко не намагається подати себе краще, величніше, романтичніше, ніж він був у житті. Кількість автопортретів Шевченка важко піддається обліку. Багато з них не дійшли до нашого часу і відомі лише з листування художника чи спогадів його сучасників. Чимало розкидано на берегах рукописів літературних творів Кобзаря, листів, на аркушах робочих альбомів і навіть на малюнках інших художників.
Найраніший із тепер відомих автопортретів – в овалі - виконано на початку 1840 року в Петербурзі. Цей автопортрет - одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі — романтично піднесений образ молодого художника-поета. В манері виконання, а головне — в романтичному забарвленні образу — виразно відчувається вплив Карла Брюллова.

...В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.

“Автопортрет”. 1840 р.

належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.
У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Єлизавети Кейкуатової. Ніжна і юна жінка, яка страждала від деспотизму чоловіка, викликала співчуття і симпатію художника. Вже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив в повісті «Княжна» (уже написану на засланні) її швидку смерть. Цей образ був його останнім згадуванням про свободу - при поверненні з маєтку князя його вже чекали жандарми.

“Портрет Єлизавети Кейкуатової”. 1847 р.

Загинеш, серденько, загинеш,
Мов ряст весною уночі.
Засхнеш, не знатимеш нічого,
Не знатимеш, як хвалять Бога,
Як люде люблять, живучи.

участь у Кирило-Мефодіївському братстві - таємної політичної організації, створеної для боротьби проти кріпацтва та написання віршів «малоросійською мовою». Вирок був єзуїтським, Шевченко віддано в солдати із забороною писати й малювати.
10 років провів Шевченко на засланні. Саме в ці важкі роки мистецтво Шевченка-художника досягає незвичайної глибини, забарвлене особистими стражданнями. Серед майже 400 робіт того періоду виділяються акварельні пейзажі. Одна з кращих картин пейзажного напрямку - «Пожежа в степу», написана в 1848 році, під час степового переходу з Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивного вражаючого видовища - гігантського полум'я, від підпаленої казахами сухої трави.

“Пожежа в степу”. 1848.

В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по правді, не було.
Та все-таки якось жилось.
Хоть на чужому, та на полі…
Тепер же злої тії долі,
Як бога, ждати довелось.

царя Миколи І клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 році. Повернення поета до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. Але до останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко проте зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах.
4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера, оскільки він першим з українців опанував техніку офорта і створив у ній ряд видатних композицій.
А 10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер, прожив майже цілий місяць в Російській імперії без кріпацтва.

“Автопортрет з свічкою”. Офорт. 1860 р.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

сузір"ю геніїв невгасимого Світоча - Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, "рабів німих", вогненне слово, а в "Заповіті" дав їм наказ: "Кайдани порвіте!".
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 - у кріпосному рабстві, 10 - у тюрмах та на засланні.
Поява Шевченка - поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, - була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю. Мистецька спадщина Тараса Шевченка для нас не менше цінна, ніж його поезія. Бо саме природний дар малювання вивів його з безодні кріпацького стану в мистецьку еліту.

Як умру, то поховайте Поховайте та вставайте,
Мене на могилі Кайдани порвіте
Серед степу широкого І вражою злою кров’ю
На Вкраїні милій, Волю окропіте.
Щоб лани широкополі, І мене в сем’ї великій,
І Дніпро, і кручі В сем’ї вольній, новій,
Було видно, було чути, Не забудьте пом’янути
Як реве ревучий. Незлим тихим словом.

“Почаївська лавра”. 1846 г.