Презентация, доклад по истории Отечества Оппозиционное движение 60-80 гг (11 класс)

Урок з історії України в 11 класі

Сезонова Л.В.
Учитель історії
Макіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ
ступенів № 22 імені Маршала Сергєєва

(«за антирадянську агітацію та пропаганду») — 5 років у таборі № 385 (Мордовія).
Коли вийшов з табору, одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери

(1989).
Герой України (2006).

  Поет Іван Драч — постать неординарна в нашій літературі. Адже його творчість — це постійний пошук, постійне новаторство:        Художнику немає скутих норм.        Він — норма сам, він сам в своєму стилі...        На початку 60-хр. творчість поета сприймалася неоднозначно,
багато кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його творів,незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лексики.

(народ. у 1936 р.)

з Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт.

А. Горська

зі Спілки художників, однак згодом поновлена. Належачи до групи «шістдесятників», брала активну участь в українському правозахисному русі.

За участь в акціях протесту в 1965-68 роках проти розправ над українськими правозахисниками — Богданом і Михайлом Горинями,
 П. Заливахою, Святославом Караванським,В. Морозом,
В. Чорноволом. Горська була знову виключена зі Спілки художників і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки.

«Вітражі. Шевченко.Мати»

«В Землях»

запевнення, що своєю працею по художньому оформленню м. Донецька, вона виправдає високе звання радянського митця. 

В квітні 1968 поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами.

«Прометеї»

(1959—1964). Разом із В. Симоненком і Л. Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 — 1963), про що вони заявили в Київську міськраду («Меморандум № 2»). Після цього В. Симоненко бул жорстоко побитий, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок у 1963 р.

рік став для неї початком діяльної участі в русі опору.
16 грудня 1965 Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.
Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини
віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами.

у місті Василькові Київської області. Похорон Горської
 7 грудня 7 грудня 1970 7 грудня 1970 на Міському (Берковецькому) кладовищі 7 грудня 1970 на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився в мітинг протесту. Слідство, яке вела прокуратура Київської області, дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, а потім скінчив життя самогубством. В Україні поширювалися жахливі чутки про ці смерті, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть Горської й обставини її загибелі присікалися владою.

Трохи більше, ніж через рік, у січні 1972, здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтелектуальну еліту.

Могила Алли Горської

Берковецький цвинтар у Києві, де її ховали, оточили кадебісти. Зібралося кілька тисяч людей. Поет Василь Стус усю панахиду простояв на колінах. Потім прочитав свій вірш:  Ярій, душе. Ярій, а не ридай.  У білій стужі сонце України.  А ти шукай — червону тінь калини  на чорних водах — тінь її шукай... 

Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001).

У вересні 1965У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків»У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна»У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (КиївУ вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з Василем СтусомУ вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з Василем Стусом та В'ячеславом ЧорноволомУ вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з Василем Стусом та В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.
У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях.
19731973 — Київський обласний суд1973 — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК (Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, № 5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК КПУ (Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, № 5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір «пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР».

Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСРЗгодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після «помилування» його не оголосили «тунеядцем» завдяки авіаконструктору Олегу АнтоновуЗгодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після «помилування» його не оголосили «тунеядцем» завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов вченому зі світовим ім'ям роботу коректора у багатотиражці на Київському авіазаводі

Восени 1989 року був одним зі співзасновників Народного Руху України. 
В листопаді 1992В листопаді 1992 року став другим міністром культуриВ листопаді 1992 року став другим міністром культури вільної України.

газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власкором «Робітничої газети».

Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур.

Перша збірка поезій «Тиша і грім» з'явилася у 1962 році й одразу стала подією у літературно — мистецькому житті України.

Чужих країв ніколи я не бачив
Принад не знаю їхніх і окрас
Та вірю серцем щирим і гарячим
Нема землі такої, як у нас.
З пісні В. Симоненко Нема землі такої як у нас

цього мистецького утворення стали Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші.

Василь Симоненко брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, залучався до літературних вечорів та диспутів, виступав на творчих вечорах...

було покликання серця, внутрішня, потреба і вираз болю за народ, над яким було вчинено нелюдську, звірячу наругу. У той час за участю Василя Симоненка було складено і надіслано до Київської міської ради Меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх на національні місця скорботи та пам'яті.

1962 року на залізничному вокзалі в Черкасах. Між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня відмовилась продати Василеві пачку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого, Симоненко пред'явив редакційне посвідчення. А далі... Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 року — він помирає.

здобуття премії ім. Т. Шевченка за 1965), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992). Колись першим слухачем казок був син поета Лесик. Давно вже виріс Олесь, і ось уже нові покоління читачів читають казки Симоненка.

Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії
ім. Тараса Шевченка в 1995 році.

Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину...

Монета 2 гривні на 45 річчя
смерті В. Симоненка

учасник національно-демократичного руху, один з його інтелектуальних лідерів.

Валентин Мороз
(Народ.1936 р.)

Поет-шістдесятник, перекладач і літературний критик Іван Світличний відбувся як "голос духу", як людина своєї доби. її жертва, її сумління.

Український історик, один з найрадикальніших представників українського національного руху, колишній політв'язень, політичний дисидент, автор понад 30 книг.

За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

предків» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту.

Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас продовжував продуктивну творчу діяльність.

Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970 була видана в Брюсселі.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.

три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.

життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.

оголосив голодування. В ніч 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження.

Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.

поетеса. ЛауреатШевченківської премії (1987), Премії Антоновичівукраїнська письменниця-шістдесятниця, поетеса. ЛауреатШевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. ЛауреатШевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

Ліна Костенко
(Народ.1931 р.)

(1977), «Неповторність» (1980Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай»Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська преміяАвторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 
20102010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Почесний професор Києво-Могилянської академіїПочесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор ЛьвівськогоПочесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилась від звання Героя України.

У радянські часи брала активну участь у дисидентськомурадянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературногорадянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу.

що виступили на межі 1950—1960-х років.

Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

Починаючи з 1961Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня8 квітня 19638 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології
 А. Скаба А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
19651965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
Травень 1966Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала
 І. Світличного І. Світличного, О. Заливаху І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва іБ. Гориня.

відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна»1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
19731973 — потрапила до «чорних списків»1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології
 В. Маланчуком В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу
В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки» В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979 В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай» В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур»Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар»Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

національної дискримінації українського народу,
політичний в‘язнень СРСР.
Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; 
Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

(1937-1999)

Разом із іншими видатними діячами започаткував
в Україні національно-визвольний рух 
шістдесятниківшістдесятників та дисидентів.
Засновник та головний редактор
підпільного українського часопису «Український вісник».
Член Української Гельсінської групи.
Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки.
Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаґанду»
(1967(1967–1969(1967–1969, 1972–1979, 1980, 1980–1988).

Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні.
Сумарно пробув у неволі 17 років.
У 1990-92 рр. — голова Львівської обласної ради.
Народний депутат України з березня 1990 р.

56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при цьому, що 17-ою та 125-ою статтями радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина

український політик та громадський діяч,
народний депутат України. Письменник.

(Народ. 1927р.)

увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ)9 листопада 1976, на пропозицію Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».
12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони

липня діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).
Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.

У квітні 1990У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партіїУ квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради.

Лук'яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У 1998-99 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту»У 1998-99 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію.

З листопада 1993 З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.

списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.
Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку.

Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з керування Українською республіканською партією.

Герой УкраїниГерой України (з врученням ордена ДержавиГерой України (з врученням ордена Держави, 19 квітняГерой України (з врученням ордена Держави, 19 квітня 2005).

21 листопада21 листопада 200721 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко21 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко нагородив Лук'яненка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

діяльності опозиції.
Назвіть основні видання та твори дисидентів.
Якими методами боролася держава з дисидентами?
Охарактеризуйте діяльність Української Гельсінської Спілки, її склад, програмні цілі?
Що таке релігійне дисиденство?
Що сприяло придушенню дисидентського руху на початку 80-х років?
Яке значення діяльності українських дисидентів?

dissidere – не погоджуватися ) – особи, які не погоджувалися, активно виступали, висловлювали іншу думку стосовно суспільних проблем.

Тоталітарний характер радянської системи.
Антикомуністичні виступи у країнах Східної Європи

проведені таємні арешти десятків дисидентів. Але це не зломило борців за демократію.
Початок новому етапу опозиційного руху поклала подія 4 вересня 1965 року. В цей день була здійснена перша акція політичного протесту в СРСР післясталінського часу. Відбулося це під час показу фільма С.Параджанова “ Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “ Україна”.

С.Параджанов

Україні почалися арешти опозиції. Виник стихійний мітинг, 140 глядачів підписалися під листом опозиції. Мітинг був розігнаний працівниками КДБ.

Арешт правозахістників в СРСР

аспірантури Київського педінституту.
В.Чорновола увільнили з газети “Молода гвардія”.
В.Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом

республік СРСР винятково мирні форми боротьби.


Форми боротьби дисидентів:
- розповсюдження книг, брошур, статей, написаних дисидентами;
- створення гуртків, груп, організацій;
- проведення мітингів, демонстрацій;
- написання листів – протестів ( колективних та індивідуальних) на адресу влади.

М.Брайчевського “ Приєднання чи возз”єднання” і В.Чорновола “Лихо з розуму”, “Правосуддя чи рецидиви терору?”
У статті Брайчевського розкривалися обставини входження України до складу Росії в 1654 р. відповідно до Переяславської пакту, що у ті роки утаювалися.
Статті Чорновола містили документальні дані про арешти 1966 року.
Страшну правду про переслідування дисидентів, їхнього життя в таборах містили роботи В.Мороза “Репортаж із заповідника ім.Берії”, “Хроніка опору”, “серед снігів”.
У 19790 -1971 рр. у Львові видавався ( самвидавом) журнал “ Український вісник”
( редактор Чорновол).
У журналі містилася інформація
про судові процеси над дисидентами,
факти порушення прав громадян СРСР.
У 1974 році випуск журналу
відновився велику роль у цьому відіграв
С.Хмара

Степан Хмара

людини була Ініціативна група захисту прав людини в СРСР, до якої входили харків'янин Г.Алтунян, киянин Л.Плющ.
У 1976 році дисиденти України створили Українську Гельсінську спілка з метою виконання рішень Гельсінської наради 36 держав Європи і Північної Америки з прав людини і дотримання принципів демократії ( 1975р).

в СРСР, а також із правозахисними організаціями західних країн. До складу організації входив 41 чоловік.
Членами Української Гельсінської спілки входили: М.Руденко ( голова), О.Бердник, П.Григоренко, О.Тихий, Л.Лук'яненко, І.Кандиба, М.Миронович, О.Мишко

Миколай Руденко

УГС

кіл української громадськості з Декларацією прав людини;
Сприяти виконанню статей Прикінцевого Акту з питань безпеки і співпраці в Європі;
Домогтися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна держава була представлена окремою делегацією;
З метою вільного обміну інформацією та ідеями домогтися акредитування в Україні представників зарубіжної преси;
Розповсюджували інформацію про незаконні арешти, положення в'язнів у в'язницях, таборах, засланні.

У декларації проголошувалося, що в своїй роботі Спілка керується не політичними, а лише гуманітарно – правовими мотивами і свою головну мету вбачає в ознайомленні світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні.

небезпечною і багаторазово застосовувала силу для розгону масових заходів, організованих дисидентами.


22 травня щорічно дисиденти організовували мітинг біля пам'ятника Т.Г.Шевченкові в Києві в пам'ять про перепоховання тіла Кобзаря в 1861 році.

КДБ створюється спеціальне “п'яте управління”, на яке було покладено обов'язки по боротьбі з “ідеологічними диверсіями”, а по суті, з інакомисленням.
У 1971 році ЦК КПРС прийняв дві постанови, націлені на розгром опозиції. Особлива увага в постановах була приділена ліквідації “самвидаву” і припинення ввозу “тамвидаву” до СРСР.
У 1972-1973 рр. прокотилася хвиля арештів дисидентів. У ці роки заарештували І.Світличного, В.Стуса, Є.Сверстюка, В.Чорновола, Н.Світличну, І.Калинець, С.Параджанова, І.Дзюбу та інших. Вони вважалися особливо небезпечними злочинцями.
У 1977 – 1978 рр. були заарештовані члени УГС – М.Руденко, О.Тихий, М.Маринович, М.Матусевич. Емігрували з СРСР П.Григоренко, Н.Світлична, Н.Строката.
Ланцюг арештів продовжується аж до початку перебудовчих процесів середини 80-х років. У таборах загинули В.Стус, В.Марченко, О.Тихий, Ю.Литвин.

на захист тоталітарного режиму була кинута каральна медицина.
Найбільш небезпечних для радянської системи дисидентів ув'язнювали в психіатричних лікарнях спеціального типу. Серед цих лікарень виділялася Дніпропетровська, яку було перетворено на справжню психіатричну в'язницю особливо жорстокого режиму.
Жертвами тюремно – психічного терору стали П.Григоренко, Л.Плющ, М.Плахотнюк, З.Красівський, В.Рубан, Й.Тереля, М.Ковтуненко та інші відомі дисиденти.
Але основний контингент спецлікарень становили маловідомі жертви режиму – релігійні дисиденти

підпільних ( катакомбних) умовах.
Причини виникнення цієї течії дисиденства – заборона автокефальної та греко – католицької церков, шалена антирелігійна кампанія кінця 50 – 60 – х років.
Значна частина населення таємно відправляла релігійні обряди.
Одним з активних борців за легалізацію греко – католицької церкви в Україні був Йосип Тереля.

Український містик, мученик, сучасний пророкУкраїнський містик, мученик, сучасний пророк та ясновидецьУкраїнський містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець зі Західної України, письменникУкраїнський містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець зі Західної України, письменник, греко-католицький дисидентУкраїнський містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець зі Західної України, письменник, греко-католицький дисидент, в'язеньУкраїнський містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець зі Західної України, письменник, греко-католицький дисидент, в'язень совісті, політімігрант з СРСР, жив у Торонто.

Йо́сип Тереля

(1943-2009)

репресії ідеологічної та каральної державної машини.

дисидентів прискорила кризу радянської системи.
Дисиденти зберегли традиції національно – визвольної боротьби українського народу, поставили за мету вихід України зі складу СРСР


Опозиційний рух в Україні відродився досить швидко: у 1988 р. українські дисиденти створили Український Гельсінський Союз, який продовжив боротьбу за демократію і суверенітет.

культури,
літератури

Різні верстви населення

Критика тоталітарної системи у творчості

Чітко визначені організаційні форми боротьби

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ